Читати книгу - "Подорож собаки"

не тоді, коли Сі Джей збиралася взяти валізи й поїхати кудись без мене.

– Ти мій найкращий у світі друг, Тренте, – м’яко сказала Сі Джей і обняла хлопця. – Не знаю, що б я робила без тебе й Моллі.

Почувся гучний удар, і я впізнала грюкіт парадних дверей.

– Клеріті? – проспівав голос Ґлорії. – Це машина Трента?

Сі Джей і Трент приголомшено глянули одне на одного.

– Так, – гукнула Сі Джей і одразу прошепотіла: – Подбаєш, щоб Моллі не гавкала?

Я махнула хвостом.

– Так, – сказав Трент.

Він опустився на коліна переді мною, гладячи мої вуха.

– Моллі, тш-ш-ш, – дуже тихо сказав він.

Я помахала хвостом. Роккі ревниво висунув морду переді мною.

Сі Джей вийшла в коридор і перехилилася через перила. Я пішла була за нею, але Трент м’яко втримав мене. Я напружилася, відчуваючи, як усередині наростає скавчання. Я не хотіла відпускати Сі Джей навіть на два фути від себе, коли тут ці валізи.

– Ні, – мовив Трент приглушеним голосом. – Сиди тихо, Моллі.

– Люба, Джузеппе веде мене в кіно, а потім на пізню вечерю, тож не чекай на мене.

– Джузеппе, – промовила Сі Джей натягнутим від злості голосом.

– Ні, не починай, Клеріті Джун. Я залишила всі прикрощі позаду й цього ж очікую від тебе.

– Прощавай, Ґлоріє.

– І як це розуміти? Чому ти кажеш це таким тоном?

Я не втрималась і злегка завила, перебираючи лапами.

– Що це було? – спитала Ґлорія.

Сі Джей озирнулася на мене. Я знову завила, намагаючись дістати до неї.

– Це Роккі. Трент привів його побачитися зі мною. Він знає, що в мене серце розривається через Моллі.

– У нас постійно мають стирчати собаки?

– Ні, Ґлоріє, цього більше не станеться.

– Дякую. Бувай, Сі Джей.

– Бувай.

Сі Джей повернулася до кімнати й зачинила двері. Я кинулася до неї, лизнувши в обличчя.

– Моллі, я була в чотирьох футах від тебе, божевільна собако. Який ти після цього пудель? Кукурікудель – ось ти хто. – Сі Джей поцілувала мене в морду.

Трент відніс валізи сходами вниз і поклав їх у задню частину машини, доки я заявляла своє право на переднє сидіння. Роккі підійшов мене обнюхати, та не намагався залізти до мене – цього б я все одно не дозволила.

Трент здавався сумним, коли обіймав мене. Я лизнула його в обличчя. Знала, що побачу його та Роккі за день-два.

Хлопець нахилився до переднього вікна, яке опустила Сі Джей, сівши в машину. Моє вікно вона опустила теж, щоб я могла дихати прохолодним повітрям.

– Ти вже знаєш, куди їдеш? – спитав він.

– Я зберегла це в телефонному навігаторі, – відповіла Сі Джей. – З нами все буде гаразд, Тренте.

– Зателефонуй мені.

– А хіба вона не зможе відстежити мої телефонні дзвінки?

– Точно, просто зателефонує своїм інформаторам у ФБР.

Сі Джей розсміялася. Трент обійняв її крізь вікно.

– Будь хорошою собакою, Моллі, – сказав він мені.

Я помахала хвостом, почувши, що я хороша собака.

– Поїхали, Моллі, – мовила Сі Джей.

Розділ 16

Ми їхали довго. Я згорнулася на передньому сидінні, поклавши голову в межах легкої досяжності руки Сі Джей, і вона раз у раз із любов’ю торкалася мене, занурюючи в безтурботний сон. Це було набагато краще за перебування в будинку галасливих собак. Я сподівалася, що мені більше ніколи не доведеться туди потрапити. Я лише хотіла бути там, де й була, – на передньому сидінні поряд із моєю дівчинкою Сі Джей.

Ми зупинилися в місці зі столиками просто неба й дивовижними запахами їжі.

– Тут не так уже й погано, якщо не знімати пальта, – мовила Сі Джей, прив’язуючи мій повідець до ніжки столика. – Ти поводитимешся добре, гаразд, Моллі? Я лише зайду туди на хвильку. Не дивися на мене так, я тебе не кидаю. Ти хороша собака.

Я зрозуміла, що я хороша собака, і хотіла було піти за нею, але повідець утримав мене. Я натягла його, а Сі Джей тим часом увійшла крізь скляні двері в будинок. Нічого не розуміючи, я заскавчала. Якщо я хороша собака, то мала піти із Сі Джей!

– Привіт, Моллі.

Я озирнулася. Переді мною був Шейн. Махати хвостом я не стала.

– Хороша собака, – Шейн присів поряд зі мною й погладив мене по голові.

Він пахнув димом, мастилами й м’ясом. Я не знала, що робити.

Я замахала хвостом, коли побачила мою дівчинку. Вона тримала пакет і стояла по той бік скляних дверей, дивлячись на нас. Шейн махнув рукою. Сі Джей повільно вийшла.

– Привіт, крихітко, – сказав Шейн, встаючи.

– Гадаю, буде дурістю питати, чи ти стежив за мною, – мовила Сі Джей.

Вона опустила пакет. Я відчувала звідти запах їжі й дуже, дуже хотіла засунути туди голову й понюхати.

– Побачив, як Трент заносить валізи до твоєї машини. Тож ти не збиралася зустрітися зі мною завтра в парку.

– У мене двоюрідна сестра захворіла. Мушу поїхати відвідати її. Повернуся за кілька днів.

– Справа в тому, що ти дала мені слово. А тепер порушуєш обіцянку.

– Твоя правда, це порушення контракту з мого боку.

– Не смішно. Ти постійно це робиш, – сказав Шейн.

– Я б тобі зателефонувала.

– Не в тому справа. Я казав тобі, що нам треба поговорити, а ти постійно відшивала мене. А тепер-от їдеш із міста, навіть не сказавши мені, – ти не лишила мені вибору, окрім як їхати слідом.

Я ткнулася в руку Сі Джей, нагадуючи, що я тут і можу добре розпорядитися вмістом пакунка, якщо вона не збирається.

– Про що ти хочеш поговорити, Шейне? – тихо спитала Сі Джей.

– Ну, про нас, – Шейн устав. – У мене того… безсоння. Буває, навіть живіт крутить. А ти не відповідаєш на мої SMS-ки, як мені при цьому почуватися? Дуже злим, ось як. Ти не можеш так зі мною, крихітко. Я хочу повернути все як було. Я скучив за тобою.

– Вау, – промовила Сі Джей. Вона сіла до столу й нарешті, нарешті почала діставати їжу з пакета. Я сиділа, поводячись тихо й чемно.

– Що «вау»? Гей, можна мені трохи твоєї картоплі? – Шейн схопив трохи смачної їжі й поклав собі до рота.

Я простежила за його рукою, але з неї нічого не випало.

– Пригощайся, – сказала Сі Джей.

– Кетчуп є?

Сі Джей підштовхнула до нього пакунок, і Шейн почав копирсатися в ньому.

– Що «вау»? – повторив він.

– Я щойно дещо про себе збагнула. Про те, який у мене талант, – сказала Сі Джей.

– І?

– У мене талант знаходити друзів, які дбають лише про себе.

Шейн зупинив руку на півдорозі до рота. Я зосередила на ньому всю увагу.

– То он ми хто? Друзі? – тихо спитав він.

Сі Джей видихнула й відвела погляд.

– Ти ж знаєш, що це не так, крихітко, – промовив Шейн, із кожним словом видихаючи спокусливі запахи. – Ти наче створена для мене. Усі кажуть, що ми чудова пара. Гей, принеси ще кетчупу. У тебе лише один пакетик. Цього не досить.

Якусь мить Сі Джей сиділа, дивлячись на нього, потім мовчки підвелася й пішла в будинок. Тільки-но вона увійшла всередину, Шейн нахилився, зазирнув у її сумку й витягнув щось неїстівне – телефон Сі Джей. Однак не став розмовляти, лише дивився на нього.

– Санта-Моніка? – промовив він уголос. – Якого…

Він жбурнув телефон у сумку й сів на місце.

Сі Джей вийшла й щось йому подала. Його рука опустилася й погладила мене.

– За мить я тебе чимось нагодую, Моллі, – сказала вона.

Слова «Моллі» й «нагодую»