Читати книгу - "Троща"

осичняка, Стодоля вже його наджидав. Біля нього, як завжди, крутилося троє шміраків, але Бурлаки серед них не було. Місько дивувався, чому Стодоля весь час призначає йому зустрічі на мертвих пунктах, адже і цього разу звідтам вони пішли на Юзефівку.

Дорогою Стодоля спитав, чи нічого не чути від Буревія. Місько сказав, що наразі нічого певного. Його це питання, як і мене, хвилювало не менше, ніж гебістів. Збігав час, а провідник Буревій не подавав жодного знаку. Не давалися чути і його спеціальні люди, які мали б зайнятися ліквідацією Стодолі. Це нас непокоїло, бо Місько, який розумівся на агентурі, як вовк на звіздах, міг рано чи пізно себе виказати. Довго водити за носа досвідчених службистів не так легко.

Аби заспокоїти Стодолю, Місько набрехав йому, що провідник Буревій ближчим часом точно переходитиме Стрипу — Сірко отримав штафету[39].

— Ти не міг її взяти з собою? — спитав Стодоля.

— Навіщо викликати зайву підозру? — відповів агент Очерет.

— Теж правильно.

Крізь густі стійки більшовиків вони зайшли до хати, де зібралися ті самі старшини, окрім капітана з Києва. Мабуть, представник міністерства ГБ, досконало вивчивши побут «бандьор», відбув до столиці.

Усі дуже тепло привіталися з Міськом, він зрозумів, що старшини напідпитку, хоч на столі нічого не було, окрім коробок «Казбеку». Рум’яний підполковник Хорсун, потиснувши Міськові руку, заточився і так пропоров погоном стіну, аж посипався тиньк.

Цього разу з Міськом говорив переважно лейтенант Свердлов. Хорсун сидів збоку, слухав і сам собі посміхався. Свердлов звертався українською навіть до підполковника. Цим він подобався Міськові. Стодоля теж сидів осторонь, багато курив і ловив кожне слово. У нього з’явилася нова запальничка — не з набою, фабрична.

— З ким ви бачилися останнім часом? — спитав Свердлов.

Запитання було не з легких. По-перше, Місько міг назвати когось із тих, кого вони вже завербували, й розконспірувати себе відразу. По-друге, називаючи лише мене й Сірка, Місько тим самим засвідчив би, що він нікуди не ходить, а сидить у криївці й чогось вичікує. Тому, не довго думаючи, відповів, що ходив на зустріч до Піча й Занози, але ті на зв’язок не вийшли.

Місько знав, що Піч і Заноза, заскочені в криївці на Підгаєччині ще з двома хлопцями, підірвали себе гранатами. Знав це і Свердлов. Він дістав з планшета кілька знімків і поклав їх на стіл.

— Подивіться уважно, кого ви знаєте з цих людей?

Обличчя, забризкані кров’ю, були невиразні, але Місько двох упізнав.

— Це Піч, це Заноза, — сказав він. — Тепер зрозуміло, чому вони не прийшли.

— А ці двоє? — спитав Свердлов.

Ще раз приглянувшись, Місько відповів обережно:

— Може, десь бачив їх, але хто це — не знаю.

— Добре, зате ми знаємо, — засміявся лейтенант, ховаючи знімки.

Місько полегшено зітхнув, аж тут Свердлов спитав, коли ж таки Буревій переходитиме Стрипу. Невже немає жодних відомостей?

Виручив Стодоля. Він сказав про штафету і про те, чому Місько не приніс її сюди.

Тут я припинив друкувати звіт і, пошкрябавши себе за вухом, спитав:

— А чи не могли б ми самі змайструвати таку штафету від провідника Буревія?

— Ні, — сказав Місько. — Не забувайте, що Стодоля працював у Безпеці. І вже тут, на пункті зв’язку, отримував листи від Буревія. Зокрема, і той, де провідник докоряв йому за негідну поведінку. Тому Стодоля добре знає його почерк.

— Справді.

Я й сам це добре пам’ятав, але мені треба було поставити таке запитання.

— Бідна, бідна Мотря, — невідь до чого проказав Сірко, наче зіскочив з кілочка.

Я подивився на нього баранячими очима, а до Міська промовив:

— Гаразд, продовжуйте. Що було далі?

Почувши про штафету, яку Місько не виманив у Сірка, підполковник Хорсун знов похвалив його за агентурну кмітливість і, піднявши руку, клацнув двома пальцями.

— А падайтє-ка сюда плащ-палатку! — вигукнув він.

Старшина, який сидів у кутку, підніс складений у тугий згорток плащ-намет і подав Хорсуну. Той врочисто простягнув подарунок Міськові.

— Я свайо слово дєржу, — сказав підполковник. — Насі на здаров’є і штоби ти всєгда вихаділ сухім із вади.

Місько подякував, удаючи неабияку радість, а Хорсун знов клацнув двома пальцями:

— Палаґаєцца абмить, штоб нє прамакала!

На столі з’явилася сулія, гранчасті склянки, хлібина, нарізана ковбаса. Хорсун запропонував випити за обновку й за успіх їхньої операції. Він сам подав Міськові повен гранчак, і всі по черзі з ним поцокалися. Місько був не дуже голінний до цього діла, але тут наче який дідько підбив його під лікоть, і він перехилив склянку до дна. Через хвилину йому стало легко і весело.

— Поясніть, друже Міську, — суворо перебив я цього веселуна, — як саме легко вам зробилося?

Він розгубився і не знав, що сказати. Стромив п’ятірню у свого кудлатого чуба, глипнув на Сірка, мовляв, що ж тут не ясно?

— Бідна, бідна Мотря, — пробурмотів цей шолудивий пес Сірко.

— Мені стало так легко, що хотілося сміятися, — пояснив Місько. — Розумієте? Мені зробилося смішно, що ось я в самому лігві більшовиків, кручу-верчу свою гру, а вони мені, дурні, вірять. Вірять, може, ще більше, ніж Стодолі! Хвалять, дають подарунки, гроші… Я ледве не розреготався їм у лице!

— Які гроші? — знов перебив я цього п’яницю.

— Ну, я ж не доказав…

Після конячої порції самогонки підполковник Хорсун так розщедрився, що таки дав Міськові премію, щоправда, не п’ять обіцяних тисяч, а поки що тільки дві. Стодоля, теж уже на доброму підпитку, цього разу промовчав.

— А што пьйот наш дарагой Буревій? — спитав Хорсун. — Водку алі, как істінний націаналіст, лакаєт малошний кісєль? Многіє проводнікі к водкє строгі.

— До горілки він справді суворий, — сказав Стодоля. — Але доброго вишняку може випити.

— Вішняк — ето настойка алі кампот із вішен?

— Наливка, — пояснив Стодоля. — Солодка, але на градусах.

— Атлічно, — сказав Хорсун. — Хотя в нашєм случає ето нє імєєт значєнія.

Місько ще не переказав їхню розмову до кінця, а я вже розгадав план захоплення провідника. Вони застановилися на тому, щоб Місько заманив його до нової криївки, підсипав у вишняк трутизни[40], а коли провідник засне, зодягнути на нього кайдани.

Місько підтвердив мій здогад. Тоді я запитав, чому ж у такому разі він не копає нову криївку в Рогальського, куди начебто має привести Буревія. Адже Стодоля може потайки перевірити, чи він справді готується зустріти провідника, чи напускає туману. Місько був певен, що ніхто його не перевірятиме. Це мене насторожило. Чому він не хотів копати криївку, якщо господар Рогальський дав на це згоду? Чому вважав, що Стодоля йому довіряє? Місько не був ледацюгою, а тут затявся, як перегрітий кулемет.

Більшовики легко повірили йому, що задумане вдасться. Вони навіть знали приблизно, де переховується Буревій, і підполковник Хорсун обіцяв наробити в