Читати книгу - "Хто проти суперкрутих"

палички ніхто не забув? Вони ствердно кивають!!! Друзі, вітайте бурхливими оплесками! «Фьокк Йостін» featuring Thea & the 7-А Dance Company!

Моє серце забилося десь аж у горлі, а коли Маґнус та решта гурту підскоком вибігли на сцену, підперло гортань. Я так голосно скрикнула, аж Нільс підскочив.

Тея вихопила з рук Одда мікрофон і заверещала: GIVE ME SOME LOVE!!!!!

Зала теж відповіла захопленим вереском.

— Як вам усім відомо, мене звуть Тея, і я співатиму для вас наступні п’ять хвилин!

Мені мов морозом сипонуло поза спину.

Позад неї закохано либився Бйорн Інґе і, як завжди у присутності Теї, непристойно вигойдував стегнами. Хоч Тея називала його своїм вірним упадальником, вона по черзі зустрічалася з усіма його друзями, тільки не з ним. Однак Бйорн Інґе ніколи не втрачав надії на її прихильність.

— Я не маю часу назвати поіменно всіх танцівниць! — крикнула Тея. — Тому назву лишень найважливіших: Роня Волд і Ширін Амірі!!!

Роня і Ширін — у білих топах та джинсових шортиках — помахали публіці. Решта дівчат позаду були вдягнені так само, усі босі, з волоссям, зав’язаним у кінські хвости, тільки Марі не мала хвоста, бо підстрижена «під шапочку».

— Ми виступимо з моєю улюбленою піснею! — не замовкала Тея. — У ній співається про те, що любов можна віднайти навіть у найбезнадійнішому місці, наприклад, у школі! Присвячую її тобі, Феліксе, mon amour: WE FOUND LOVE від Ріанни!!!!!!

Фелікс ледь встиг підвести голову від гітари, як Бйорн Інґе скомандував:

— Раз-два-три-чотири!

Ту-ту-ту ТУТУТУ…

Дівчата на сцені почали вихилятися у такт ритму.

Ту-ту-ту ТУТУТУ…

Фелікс майстерно зіграв вступ.

Ту-ту-ту ТУТУТУ…

Ось-ось заспіває Тея.

Ту-ту-ту ТУТУТУ…

Вона підняла до рота мікрофон.

Ту-ту-ту…

— JELLEO DAIMENS IN DE LAITH!

О Боже милий!

— EN WIR STENDING SAID BAI SAID!!!!!

Тея запіяла фальцетом вже на yellow, перекрутила diamonds, щонайменше на п’ять тонів вище взяла на light, а коли дійшла до side by side, то викрикувала слова, наче горила, яка прищемила лапу або страждає від кольок у шлунку.

Я бачила, як Маґнус за ударниками звів догори брови, а Фелікс геть втратив запал. Він бренькав на гітарі й відводив очі, тільки б не дивитися на Тею. Але вибору хлопці не мали. Мусили рятувати ситуацію.

І рятували, як могли. Коли Маґнус підняв барабанні палички, а дівчата попіднімали вгору руки, усе кардинально змінилося. Вереск Теї потонув у феєрверку танцювального шоу. Дівчата гоцали сценою, стрибали й виламувалися на всі боки, нагиналися вперед, а іноді наставляли задки до глядацької зали.

Бйорн Інґе задавав ритм на бас-гітарі, Фелікс був значно вправніший, ніж коли на самоті в своїй кімнаті грав мелодії Джастіна Бібера. Що вже й казати про Маґнуса! Маґнус був неймовірний! Його палички літали поміж чотирма малими барабанами, встигали вдарити у великий і пройтися по цимбалах — аж стіни гуділи.

Публіка вигойдувалася під бум-цик-цик, гітарний ритм та метляння кінських хвостів. Ті, що сиділи на підлозі під сценою, попідводилися й почали танцювати, глядачі в залі підспівували й плескали у такт музиці. Без сумніву, це був найдрайвовіший виступ за всі часи. Навіть я забула про несамовитий, писклявий вереск Теї!

— Нам їх не перевершити! — прошепотіла Юганна.

Я не мала, чим її підбадьорити. Язик застряг мені в горлі.

— Хай там як, а нам час посуватися до сцени, — сказав Нільс. — За кілька хвилин наш вихід…

Мені почало викручувати всі кості. Легені й нирки, мов закам’яніли, серце охляло.

Я глянула в бік закутка, праворуч від сцени, де артисти чекали на свій вихід.

— Тітка Муна вже там, — шепнув Нільс. — Зайняла позицію, щойно почався виступ «Фьокк Йостінів».

Нільс теж називав мою тітку тіткою Муною, хоч вона йому й не рідна.

— Окей, — озвалася Бріттані. — Are you guys ready?

Ми відлипли від «шведської стінки», натягнули на руки чорні напульсники. Мама швиденько сплела чотири пари на моє замовлення ще після першої репетиції у підвальчику.

— Break a leg, — усміхнулися Ян Ерік та Сюнне.

Франс і Бірк на «стінці» підняли догори великі пальці, а Селіна замахала нам обома руками.

Я ледве видушила з себе усмішку. Нижня губа так тремтіла, аж здавалося, що вона ось-ось відвалиться і гепне додолу. Рота ліпше було й не розтуляти, бо єдине, на що я спромоглася, було:

— Пі-і-іп! Хриииип! Кахи! Чхи! Кахи! ПІ-І-І-І-І-І-І І-І-І-І-ІП!

Потай від усіх

— Дякуємо «Фьокк Йостіну» & Со.! — вигукнув Одд зі сцени. — Яке шоу!!! Молодці!

Він відкинув ногою дві порожні пляшки з-під води. Одна належала Теї. Вона вилила на себе всю воду, тільки-но закінчила співати. Чорний бюстгальтер просвічував крізь білий топ. Тея викинула догори руки й на повний голос крикнула: «YEEEEEEEEAH!!!!!!!»

— Невдовзі сюди піднімуться наступні учасники, — сказав Одд. — Тільки спершу треба зробити невеличку перестановку на сцені. Ґерд?

Він мило всміхнувся до столу, за яким сиділи вчителі.

Ґерд?

За дві секунди повз мене, Нільса, Юганну, Бріттані й тітку Муну профуркотіла Клешня. Вибігла на сцену, закотила рукави сорочки, оголивши міцні біцепси. Одд засяяв на все обличчя.

Ґерд?!

Уже за мить Маґнус, Одд і Клеш… ой, Ґерд заходилися відсувати ударні інструменти на один край сцени, а Фелікс та Бйорн Інґе перенесли підсилювачі звуку на другий край.

— Що ж, друзі, настав наш зоряний час!

Тітка Муна зібрала нас півколом поперед себе.

— Прийшла вирішальна мить, — мовила вона. — «Операція „Тако“» увійшла в свою останню, завершальну фазу. Пора!

Вона мала контролювати весь виступ, стоячи збоку. Якщо хтось із нас завагається, коли вступати, достатньо буде глянути на тітку Муну, і вона подасть знак.

— Нільсе і Юганно! — напучувала тітка Муна. — Ви досконало володієте своїми інструментами, знаєте, що вам робити, і заправлятимете всім на сцені! Ти також, Бріттані, маєш суперове чуття ритму, не кажучи вже про бойовий дух! Анне Беа, ти знаєш пісню напам’ять без пам’яті, а співаєш, як янгол! Усе буде чудово!

Усі всміхнулися.

Я викашляла з себе якийсь невиразний писк.

— Бракує лише інструментів, — мовила тітка Муна. — Я виставила їх наготові в коморі для м’ячів, одразу за сценою. Нільсе, Одд допоможе тобі підключити синтезатор.

Нільс із дівчатами побігли до комори, я ж залишилася сама. Мною похитувало, ноги дрижали, плечі трусилися. Якщо я раніше й боялася, то це навіть близько було не зрівняти з тим, як я боялася тепер!!!

— Не бійся, Анне Беа, — прошепотіла тітка Муна, мабуть, звернула увагу на моє блідо-зелене обличчя. — Слухай-но сюди! Чула, що я щойно казала? Отож забудь про це! Усе не буде чудово!

Я ледь не виблювала на її