Читати книгу - "Колекція гадів"

— все чесно, все за правилами.

У більшості життєвих ситуацій Максим вирішував щось для себе після роздумів. Тривалих, нетривалих — різниці жодної. Головне, що він завжди давав собі час подумати. Зараз на роздуми лишалися не хвилини, а навіть секунди.

— Перестань, Денисе, — з усією можливою тут гідністю промовив він. — Треба — значить, стрибну. Тим більше, отой їхній малий в останній момент відверне.

Тепер настала черга Костика Чепіги показати гонор:

— Ну ти, київська дитино! — крикнув він, намагаючись, аби його ламкий голос звучав грубувато, по-дорослому. — Ми зараз побачимо, хто відверне! Я тебе в лобовій атаці зроблю, синок!

Якими б розпеченими не ставали пристрасті, все одно оте «синок» із вуст клаповухого Костика розрядило обстановку. Навіть Денис не стримався — пирхнув. А тоді, змусивши себе посерйознішати, сказав Максимові:

— Дивись. Сам дивись. В тебе досвіду нема.

— А в малого є? — поцікавився Білан.

— У нього повні штани нахабства. Такий стрибне не тому, що сміливий, а на зло.

— Ну і я на зло. Всім, — буркнув Максим. — Краще велика дай.

Черненко підняв із землі свій велосипед, підкотив до Білана. Той сів у сідло, проїхався туди-назад, загальмував, зістрибнув.

— Годиться. Де у вас тут стрибають? Давайте покінчимо з цим.

Соломаха пошукав на землі, знайшов і підняв невеличку паличку. Переламав її так, аби вийшло дві нерівні частини. Простягнув жеребок судді Валі. Та тихенько про щось порадилася з суддею Галею. Після того, повернувшись до всіх спинами, вони кілька разів передали палички одна одній і нарешті повернулися.

Кожна з них виставила руку вперед. З кулака в кожної стирчав краєчок палички.

— Коротка — перший. Довга — другий. Давайте, хлопці.

Костик Чепіга трошки загальмував, і Максим потягнув жеребок першим. Йому дуже не хотілося цього робити. Він боявся стрибати навіть із такого невисокого трампліна. Тільки така вже натура: те, чого не хотілося робити, але робити це треба, Білан намагався зробити відразу, в першу чергу. Зробити і забути.

Спочатку рука сіпнулася до кулака Галі. Та тут же якась сила повернула її до палички, край якої стирчав із Валиного кулака. Взявся двома пальцями.

Смикнув.

Коротка.

4. Гад

— З цього місця у воду на велику ще ніхто ніколи не стрибав, — ніби між іншим промовив Вова Пономаренко.

— І який вихід? — з викликом спитав Соломаха. — Все переграти і відмінити?

Відповіді не було. Всі — дівчата-судді, вболівальники обох команд, самі спортсмени і ті двоє, хто волею долі мусив за кілька хвилин виконати стрибок, — розуміли: завдання безглузде. Проте виконати його треба, інакше не буде жодних радощів ні від сьогоднішніх змагань, ні, головне, від перемоги.

Загравшись, команди самі загнали себе в глухий кут.

Лишалася слабка надія, що Костик Чепіга і Максим Білан одночасно відмовляться стрибати. Це єдине, що могло хоч якось врятувати ситуацію. Але нахабний Костик уже гордо випнув груди, ще не до кінця второпавши, на що погодився. А Максим тим більше не збирався відігравати назад. Адже він витягнув коротку паличку. Значить, будь-яке рішення йому доведеться приймати першим.

Це рішення в жодному разі не повинно підставити команду, за яку він мусив уболівати і яка сьогодні вважалася «його командою».

Взявши велосипед за кермо, Білан неквапом рушив до фатального краю берега. Весь натовп наче по ко^ манді посунув за ним. Дійшовши до імпровізованого трампліну, Максим глянув униз. Край берега в цьому місці трошки нависав над водою.

— Тут нема двох метрів, — припустив Білан.

— Уже легше, — додав Черненко.

— Цікаво, яке там дно, — вів далі Максим. — Якщо мілина — пропоную навіть не пробувати.

— Боїшся? — вихопилося в Соломахи.

— Боюся, — спокійно відповів Білан. — Для чого дурно ризикувати? Якщо тут, під берегом, мілко, давайте пошукаємо місце, подібне до цього, де нормальна глибина. І тоді я ризикну.

— Він діло говорить, — погодився Вовчук, після чого швиденько стягнув майку, шорти і, не зважаючи на дівчат, в самих довгих трусах зайшов у воду трошки далі від невеличкого урвища.

Пропливши трошки вперед за течією, він повернув до крутого берега, вирівнявся, пошукав ногами дно. Тоді, набравши повні груди повітря, підстрибнув на воді і занурився в неї ногами вниз, тримаючи простягнуті руки над головою. Це називається «показати дно». Руки зникли під водою, за мить Грицько виринув на поверхню, відсапався, крикнув:

— Нормально! Я не дістав!

— Давай назад! — махнув рукою Пономаренко, і поки плавець вилазив, запитав у Білана: — То як?

— Все на нашу користь, — вичавив із себе посмішку Максим.

— Розійшлися всі! — гаркнув Черненко.

Глядачі розбіглися в різні боки, даючи стрибуну простір для розгону. Але все одно мимоволі стали таким чином, що на березі утворився невеличкий живий коридор. Тим часом Вовчук вибрався на берег і як був, мокрий, приєднався до глядацького гурту.

Денис підійшов до Максима, поклав руку йому на плече:

— Можеш відмовитися. Я все зрозумію.

— А вони? — Білан кивнув у бік «зозуль», які затамували подих. — Про мене теж подумай. Мушу ж я себе теж хоч трохи поважати. Тим більше — там глибоко. І зовсім не два метри, десь півтора, не більше. Я в басейні з такого бортика стрибаю. Прорвемося.

— Добре, ні пуху, — зітхнув Черненко. — Тоді так: коли вже будеш на самому краю, спробуй рвонути велик уперед ніби від себе. І тримай його, бо як пустиш — точно на тебе впаде. Впораєшся?

— Бог його знає, — чесно признався Максим.

Денис відійшов. Максим осідлав велосипед. Міцно, аж заболіли долоні, стиснув роги керма. Набичив голову. Міцно стиснув зуби.

— Марш!

Команда ніби канчуком ударила. Білан поволі рушив з місця, та відразу почав набирати швидкість. Він розганявся, наче літак на бетонній злітній смузі.

Край берега стрімко наближався. Відвернути ще не пізно. Щоби назавжди прогнати від себе цю зрадницьку думку, Максим ще сильніше натиснув на педалі.

Коли під переднім краєм колеса зникла земля, хлопець спробував смикнути кермо, як радив Денис. Дивно — допомогло: він не звалився у воду мішком, а якусь невловиму мить зависнув над водою, пролетів уперед, і вже тоді шубовснув.

Велосипедне кермо Максим відпустив уже в воді і сіпнувся вбік, відпливаючи далі від машини. Дна під ногами справді не відчув, запрацював ними і за якусь мить вже виринув на поверхню.

Просто на