Читати книгу - "Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер"

ляснув себе по лобі. Діти! Так, діти! Як же він одразу не подумав про сканування коду дитини! От що допоможе йому з’ясувати, чи хвороба людства смертельна, чи просто страшна.

Не валяй моїх пасочок!

У нього під вікнами був дитячий садок, який належав мотоциклетному заводу. Робочий день там починався рано. Вже о пів на восьму огороджений металевою сіткою майданчик починав заповнюватися малечею. Всі звуки міста поступово тонули в позбавленому приголосних щебеті. Який мудрий Тичина, часом думав Губченко. «А я у гай ходила!» Перші три слова геть без приголосних. Як він зумів це почути!

І ставало прикро, що не він те почув перший.

Одного ранку, всупереч звичці, він встав о сьомій і за півгодини сидів на ослінчику поруч із великою діркою в огорожі. Дірку прорвали місцеві підлітки. Вечорами, коли дітей і вихователів немає, а сторож боїться носа виткнути зі свого поста, ці герої проходять на територію дитсадка і там репетують, цілуються, грають у карти і п’ють пиво. Або не пиво. І курять. Часом вони серед ночі починають сваритися, битися, дівчата верещать, хлопці добірними матюками просять їх замовкнути… Тоді хтось із Губченкових сусідів не витримує й викликає міліцію.

Коли під ворітьми з’являються міліціонери, які всіх дірок в огорожі не знають, любі дітки миттю зникають. Потім настає два-три вечори відносного спокою. А тоді знову…

Та найгірше те, що вранці діти знаходять у своїх пісочниках голки від шприців, пляшки, недопалки, використані презервативи й іншу гидоту. Двірники ніби й старалися, настрахані завідувачкою, та всього, що було розкидане по території, виловити не могли.

От і нині малеча в очікуванні сніданку завела гру в приймальний пункт склотари. Дівчинка в червоній курточці сиділа в пісочнику, а інші збирали й приносили їй кришечки від пива. Вона з кожним чесно розраховувалася піском — за одну кришечку насипала в кишеню один совочок піску, за дві кришечки — два совочки. Дехто з найспритніших уже так розбагатів, що кинув шукати.

Вихователька — молоденька й гарненька дівчина з чорно-білим волоссям — спостерігала за тим з байдужо-філософським виразом обличчя. Її робочий день іще тільки починався, тож витрачати психічну енергію треба було ощадливо.

Губченко раптом зловив себе на тому, що вже не дивиться на дітей, заради яких прийшов сюди, а всю увагу перемкнув на виховательку. Вона таки була гарна. Схоже, небезпідставно вважала цю роботу тимчасовою — доти, доки на її «дані» зверне увагу спонсор чи працедавець. А може, якщо пощастить, то й спонсор-працедавець. Чи то відчувши на собі погляд стороннього чоловіка, чи то справді змерзнувши, вихователька підняла комір недорогого, однак пристойного пальта, і Губченко отямився. Зараз вона усвідомить, що змерзла й заведе дітей у приміщення.

Він почав квапливо шукати дитину, яка б йому підійшла для сканування. В тім і біда, що він не уявляв, яка саме дитина йому підійшла б. Мала бізнесменка? Чи як правильно сказати — бізнесґьорл? Казна-що. Підприємниця. Так буде ліпше. Чи один із тих двох заповзятливих пацанів, чиї кишені роздувалися від чесно заробленого піску? А може, ця зовсім крихітна вигнанка, котрій ніяк не вдавалося знайти кришечку, й за це її не підпускали до жаданого пісочника? Хто з них? Несамовиті хлопчаки? Слухняні дівчатка? Розумна дитина? Добра?

Яку саме просканувати, щоб дістати втішний результат? Губченко не уявляв, він пробував аналізувати сам, тобто робити самотужки роботу своєї МГ, і нічого не виходило. Збивався. Плутався.

— Діти, діти! — не витримала лихої долі вихователька. — Всі підійшли до мене!.. А тепер стали по двоє. Коля, візьми Свєту за ручку! Коля, я кому сказала! Коля, ти й з мамою своєю так розмовляєш? Я тебе питаю, ти так розмовляєш зі своїми батьками? Так ото дома з ними так і розмовляй, а зі мною так розмовляти ти не будеш. Ти зрозумів мене? Я питаю, ти мене зрозумів, Коля? — Її голос був монотонним і невиразним, ніякої інтонації, роздратування, люті, не кажучи вже про любов. — От зараз усі будуть снідати за столами, а ти — навстоячки. Ти цього добиваєшся? Я питаю, ти цього добиваєшся?.. А мені все одно, яка в неї ручка. І тобі все одно. Можна подумати, що в тебе суха й чиста. Візьми Свєту за ручку… Так. Пішли в групу!

Він так і не наважився когось із дітлахів просканувати. Це жахливо. З’явилося щось нове в його стосунках із МГ. Він почав вірити в остаточність її вироків.

І все ж наступного ранку знову пройшов до дитсадка й просканував блондо-брюнетку виховательку, поки вона вчергове розповідала Колі про його перспективи.

Сліпота

Його оточувала суцільна манна каша. Крізь білу мішанку раптом пробивалися неясні обриси чогось темного й невиразного. Він повільно рухав МГ в невідомому напрямку, сподіваючись хоч на якийсь орієнтир, розраховуючи зустріти людину. Він був переконаний, що люди десь поруч, але жодної постаті не зустрічав.

Праворуч щось заясніло, Губченко звернув гуди, але сяйво миттєво зникло, знову пішла манна каша. Він почав вдивлятися під коліщатка МГ, намагаючись зрозуміти, по чому вона рухається. Мусить же бути твердь! Вона, мабуть, була, однак нечітка й нетверда. Часом йому здавалося, він упізнає щось у цьому мерехтінні й безладному русі. Але жодного разу не зміг зрозуміти, що то було.

Після півгодинних зусиль хоч би за щось зачепитися Губченко поставив важіль на повернення й знов опинився у своїй виразній, твердій, чітко окресленій лабораторії, радий, що вирвався з того божевілля. Що ж це таке? Що ж це за людина? Це ж виходить, що від цієї нафарбованої ляльки годі чекати не лише якихось суспільно-корисних дій. У неї навіть виразних бажань і устремлінь немає. Суцільна манна каша.

Губченко роззирнувся. Тут був лад, тут усе працювало, тут його ніхто не міг знайти, тут йому ніщо не загрожувало, хіба що несподіване вимкнення електроенергії.

«Треба виготовити генератор», — подумав Губченко.

Ця думка йому сподобалася. Він відчував неймовірне прагнення працювати, щось робити, діяти. Тут, у комірчині, зараз робити було нічого. Збирання генератора — це копіткий процес, який потребує підготовки, планування, віднаходження необхідних деталей і вузлів. Нині Губченко ще не готовий.

Він вимкнув МГ, перейшов у лабораторію і з головою занурився в роботу над плановою темою. Такого потужного бажання працювати в нього давно не було. Справа йшла добре. Звісно, до завершення ще далеко, але тепер у нього щось вимальовувалося. Тепер він бачив, як з’являється струнка система, доволі відмінна від тієї, в межах якої він зібрав МГ.

Ця система була йому