Читати книгу - "Українська дивізія «Галичина»"

підкреслити поведінку вищезгаданих частин, особливо бриґади Дірлеванґера, бо вони завжди приписували власні проступки українцям.

Усі підрозділи Дивізії часто брали участь у діях проти партизанів та у їх переслідуванні. Частково в цьому брали участь більші суцільні з'єднання, частково малі ударні групи. Несподівані наскоки на партизанські загони у перемарші давали добрі успіхи. За недовгий час Дивізія осягнула намічену мету - очищення і забезпечення від партизанів визначеного району. Партизани або залишили район Дивізії або відступили у важкопрохідні терени, віддалені від шляхів комунікації.

Для успішного забезпечення свого району Дивізія розташувалася по окремих, навіть найдалі положених, місцевостях поодинокими сотнями, а нерідко чотами, які деколи одні від одних були досить далеко віддалені. Таке розташування покрило район Дивізії густою мережею пунктів постою, що в свою чергу сприяло охороні працюючого по фабриках населення, улегшувало поборювання партизанів та дозволяло постійно прочищувати терен. Розвідка, викривання, зайняття партизанських маршрутів та переслідування партизанських загонів були прийнятою тактикою боротьби.

У таких діях українські вояки виявляли витривалість, вміння використовувати терен і спритність при маскуванні. Але здані самі на себе в непроглядній місцевості, вони часом не виконували своїх завдань, занедбуючи звичайні військові обов'язки і недопильновуючи дрібні деталі. При обшуках терену їм бракувало доброго зв'язку між собою. Тому деякі дії не можна було успішно закінчити.

Наприклад, в акції на північний схід від Жіліни було оточено близько 200 партизанів, які намагалися пробитися з кільця ворожих військ у східньому напрямі. Але кільце було досить міцно заміщене так, що всі їхні спроби прориву відбито. Крім цього, на випадок потреби, на поготівлі стояла резерва. Партизани були в русі з півдня на північ і шукали за наймеш відпорним місцем в позиціях Дивізії. Наступного ранку частини вирушили на плянове прочищення місцевости, але, на диво, партизани зникли. Що скоїлося? Адже ж вся акція проходила згідно з пляном. Ще того самого передполудня загадку розв'язано. Не зважаючи на рішучий наказ, щоб усі старшини постійно контролювали свої відтинки застави й були в полі, один сотенний-українець, який був високо оцінюваний, примістився на ніч на квартирі в домі одного господарства. Услід за ним, його підстаршини також зійшли з позицій і влаштувалися на сусідньому господарстві. Партизани, завдяки добрій розвідці, негайно відкрили цю прогалину і форсованим маршем висмикнулися з оточення. Командир Дивізії відразу усунув сотенного з його посту і зажадав, щоб його поставили під суд.

Командування Дивізії завжди брало до уваги ці слабкості українців і при всіх діях уживало більшої кількости війська, ніж на це було потрібно. З тієї причини втрачався важливий момент у поборюванні партизанів - несподіваність дії. Щоб цього уникнути, треба було в даний центр дії якнайшвидше перекидати частини. Із тією метою в Дивізії стояла на поготівлі одна автоколона, за допомогою якої дуже швидко перекидалося потрібні сили в район дії. У крайніх випадках, з конечности, Дивізія брала для своїх потреб цивільні автомобілі.

Дивізія встановила також співпрацю з організованими з німецького боку протипартизанськими загонами. Ці своєрідні партизанські загони часто натрапляли на слід переслідуваних партизанів. Вони мали за завдання не так втручатися в сутички з ворожими партизанами, як збирати про них інформації. Ці партизани мали наказ за всяку ціну уникати збройних сутичок і входили в бої з ворожими загонами тільки у крайніх випадках для своєї оборони. Їхні розвідувальні дії завжди були успішні, а співпраця з Дивізією добра. Щоб мати повну картину партизанського руху, Дивізія підтримувала зв'язок з допомогою сильних розвідувальних патрулів з сусідніми німецькими пунктами постою за кордонами Словаччини. Та через важкопрохідні околиці, особливо на словацько-чеському кордоні, такі зв'язки були радше спорадичним явищем і довели до спільних протипартизанських дій лише в кількох випадках.

У поборюванні партизанів участь брали не тільки бойові частини Дивізії, але також її відділи постачання. Вигідним виявився також літак «Фізелер-Шторх». Його використовувано на розвідувальні польоти. Крім цього, він був не раз найкращим засобом передавання наказів, бо під час дій в горах часто звичайний зв'язок був неможливий, а радіоапаратів або не можна було з собою взяти, або через велику різницю висот в районі дії не можна було між ними встановити контакту.

Ставлення вояків до цивільного населення було добре. У цьому майже не було труднощів. Як пізніше в Юґославії, так на Словаччині українці швидко встановили добрі відносини з населенням, мабуть, завдяки спільному слов'янському походженню та зближенню мов. Та це легке порозуміння мало свої небажані наслідки, бо незабаром між вояками Дивізії і цивільним населенням розвинулася жвава торгівля. Ця прикмета, мабуть, притаманна всім слов'янським народам. Цей факт може служити ще одним доказом, що українці не робили кривди супроти словацького населення.

Вміла пропаґанда спритних большевицьких пропаґандистів з партизанських загонів мала деякі наслідки серед вояків Дивізії. Зокрема під її вплив попадали малі, далеко від центрів розташовані, відділи. Як не диво, але ворожа пропаґанда мала перші успіхи в санітарній сотні, розташованій в районі Раєцьких Тепліц. Дивно тому, що командиром цієї сотні був німець, який ставився з великим довір'ям до українців і всіляко ішов їм назустріч. Одного ранку близько 20 чоловік з його сотні зникли і, як вказували сліди на снігу, перейшли до партизанів. На ворожий бік переходили вояки Дивізії також в інших частинах. Зокрема успішним виявився один партизанський загін під командою совєтського старшини, який діяв у районі на схід від Жіліни.

Щоб не допустити до тісніших зв'язків поміж вояками Дивізії та цивільним населенням і щоб не давати їм можливостей докладно ознайомитися з тереном, підрозділи Дивізії були часто перекидувані з однієї місцевости до іншої. Такі переміщення були пов'язані з великим фізичним напруженням, що в свою чергу зменшувало можливий вплив ворожої пропаґанди. Бували випадки, що під час бойових дій пропадали поодинокі вояки. У таких обставинах важко було встановити, чи вони переходили до партизанів з власної волі, чи їх партизани захоплювали й забирали з собою силою. На останнє припущення вказував ще й той факт, що через певний час деякі зниклі вояки знову появлялися в Дивізії. Проте остаточна мета майже всіх перебіжчиків була УПА в Галичині. За ввесь час перебування Дивізії на Словаччині з неї дезертирувало близько 200 вояків - дуже незначне число у відношенні до великої кількости вояків у Дивізії (разом з запасним полком).

Під час перебування Дивізії на Словаччині надійшли Різдвяні Свята 1945 року. Його відсвяткували всі частини Дивізії за традиційним українським звичаєм. Професор о. Лаба поділився проскурою з українським вояцтвом і командиром Дивізії. Усі частини Дивізії дістали також кутю і рибу. У всіх підрозділах святковано