Читати книгу - "Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії"

ЛСД! Доктор Е. Р. Блумквіст був головним доповідачем та найбільшою зіркою всієї конференції. Він був автором книжки під назвою «Марихуана», в котрій – якщо вірити обкладинці – «розповідалось усе як є.» (Він також був винахідником теорії таргана…) На звороті книжки писалося, що він був «Почесним професором Хірургії (Анестезіології) Південнокаліфорнійського медичного університету»… а також «широковідомим спеціалістом з наркотичних передозувань.» Др. Блумквіст був «ведучим на національному телебаченні, урядовим радником, а також членом Комітету з питань алкоголізму та наркоманії Ради психічного здоров’я Американської Медичної Асоціації.» Його книги видаються масовими тиражами, стверджував видавець. Очевидно, що він був одним з тих другосортних шахраїв, котрі отримують від 500 до 1000 доларів роз’їжджаючи з лекціями для копів. Книга др. Блумквіста була ні чим іншим як суцільною маячнею. На 49 сторінці він пояснює «чотири ранги ієрархії» в спільноті наркоманів: «Крутий, Кльовий, Прошарений і Новачок» - в порядку спадання. «Новачок зустрічається рідше, ніж крутий,» писав Блумквіст. «Він ще ’не в темі’ й тому ще не розуміє ’що відбувається’. Коли йому нарешті вдається у всьому розібратись, він просувається на один щабель вгору і стає ’прошареним’. Якщо ж він починає сприймати все, що відбувається, він стає ’кльовим’. І лише після того, будучи великим щасливчиком і прикладаючи багато зусиль, він підіймається до рангу ’крутого’.» Блумкуіст писав, неначе якийсь чувак, котрий одного разу зустрів Тіма Лірі в барі і пригостив його випивкою. А Лірі сказав йому, з цілком серйозним виразом обличчя, що головним елементом наркокультури є темні окуляри. Це нагадувало ту маячню, що писалася у пам’ятках для поліцейських, котрі вивішувались в роздягалках кожного відділку.

ЗНАЙ, ХТО ТАКИЙ НАРКОМАН. ТВОЄ ЖИТТЯ МОЖЕ ЗАЛЕЖАТИ ВІД НЬОГО! Його очей ніколи не видно, так як вони заховані за окулярами, кістяшки його пальців завжди білі від внутрішнього напруження, а на його штанах видно сліди сперми від постійної мастурбації, коли він не в змозі знайти собі жертву для зґвалтування. Він заминається і незв’язно белькоче, коли йому задають питання. Він не поважає Ваш значок. Наркоман не боїться нічого. Він нападає без жодної на те причини, використовуючи будь-яку доступну зброю – в тому числі й вашу. БУДЬТЕ НАПОГОТОВІ. Кожен офіцер, помітивши наркомана, повинен негайно ж застосувати силу. Вчасно вжиті заходи – запорука успіху. Нехай щастить.

Начальник.

Справді. Вдача ніколи не буває зайвою, особливо у Лас-Вегасі… а наші справи тим часом погіршувались. Відразу ж було видно, що ця конференція була зовсім не тим, на що ми розраховували. Вона була занадто відкритою, занадто змішаною. Здавалося, ніби третина відвідувачів були тут просто проїздом на матч-реванш Алі проти Фрейзера у «Вегас Конвеншн Сентрі». Або на зустріч торговців героїном між Лістоном та Маршаллом.

Зал просто ряснів бородами, вусами та суперстильними нарядами. Конференція очевидно зібрала непоганий контингент потайних наркоманів та інших виродків. Помічник прокурора з Чікаго був одягнений у світлий костюм з коротким рукавом. Його дружина була зіркою казино «Дюни»; в цьому залі вона виглядала, немов Грейс Слік на зустрічі випускників Коледжу Фінч. Вони були класичною парою; заядлі життєлюби.

Тільки якщо ти коп, це ще не означає, що ти не можеш іти в ногу з часом. На цій конференції були присутні доволі рідкісні екземпляри – я у своєму костюмі за 40$ виглядав якраз нейтрально; на кожного міського жителя тут припадало близько двадцяти грубих селюків, що мали вигляд помічників футбольних тренерів з Міссісіпі.

Саме ці песонажі змусили мого адвоката нервувати. «Насправді вони непогані люди,» сказав я, «тобі варто познайомитись з ними ближче.» Він посміхнувся: «Познайомитись з ними? Ти жартуєш? Чувак, я ж бачу їх наскрізь!»

«Не зважай на маячню, яку тут говорять,» сказав я. «Ти їм сподобаєшся.» Він кивнув. «Ти правий. Я бачив таких уродів у ’Безпечному їздці’ (Easy rider), проте не вірив, що вони справді існують. Їх же ж сотні!» Мій адвокат був одягений у двобортний синій костюм, набагато більш стильний, ніж у мене… і це його дуже непокоїло. Бути стильно вдягненим у такому натовпі означало, шо ти коп під прикриттям, а мій адвокат заробляв на життя на людях, котрі були надзвичайно чутливими до цього. «Це йобаний жах!» продовжував він.

«Я знаходжусь на сраній конференці Свиней і впевнений на всі сто, що в цьому місті є якийсь мудак-наркоман, що впізнає мене і розбокає усім, що я тут розважаюсь в компанії тисячі копів!» Кожен з нас мав іменний бейдж. Ми отримали їх після внесення плати за реєстрацію. На моєму було написано, що я був «приватним слідчим» з Л.А. – що в деякій мірі було правдою; бейдж мого адвоката стверджував, що він був експертом з «аналізу наркотичних речовин.» І це також було частково правдою.

Але, здавалося, що всім було байдуже хто ким був. Охорона не зважала на такі дрібниці. Але ми дещо нервували через те, що розплатилися фальшивим чеком. Це був чек, який моєму адвокату дав один з його клієнтів-збоченців.

7. Не знаєш – приходь вчитися… Знаєш – іди навчати

Перше відділення – привітання учасників – тривало увесь полудень. Ми терпляче висиділи перші дві години, хоча з самого початку було зрозуміло, що ми нічого звідти не винесемо і ще більш очевидним було те, що було б дурістю, якби ми вирішили виступити самі. Було зовсім неважко сидіти там накачаним мескаліном і годину за годиною слухати всю ту несусвітню маянчю… В цьому не було жодного ризику для нас. Ті нещасні придурки не відрізнять мескалін від макарон.

Думаю, ми б навіть могли закинутись кислотою… але тільки не в оточенні цих людей; в цьому натовпі були такі екземпляри, яких я б не зміг витримати. Вигляд 344-фунтового шефа поліції з Вако, Техас, котрий відкрито обжимався зі своєю 290-фунтовою дружиною (чи якоюсь іншою бабою, що сиділа поряд з ним) коли вимкнули світло для перегляду фільму про наркоманію ще хоч якось сприймався під мескаліном – наркотиком, що тільки підсилює відчуття реальності, а не змінює його – але спостерігати як двоє ожирівших людських істот зажимаються, поки тисяча копів дивиться фільм про «небезпеку марихуани» - це було б уже занадто для моєї емоційної стабільності, якби я був під кислотою. Мозок не сприйняв би цього. Довгастий мозочок спробував би закритися від сигналів з лобної долі… а середній мозок, тим часом, відчайдушно намагався б протлумачити цю сцену перед тим як відправити її назад до довгастого, ризикуючи пошкодити його.