Читати книгу - "Повторення пройденого"

У цей час за дверима почулося постукування і човгання ніг.

— О! Намалювалася, — прислухавшись, заявив Антон.

Двері відчинилися, і Антон втратив мову від подиву. Десь у часовому просторі стався збій. На порозі стояла його власна бабуся, тільки вона не помолодшала, як інші. Здавалося, для неї час ішов назад. Вона з вигляду була навіть старша, ніж її знав Антон.

— Насилу дійшла. Я тепер швидко бігати не можу, не те що раніше. Раніше двома ногами обходилася, а тепер от без третьої нікуди, — пожартувала старенька, показавши на милицю.

У неї була дивна вимова, як у жителів південних міст. Антона раптом осяяв здогад, що це зовсім не бабуся, а прабабуся. Її схожість з дочкою була така вражаюча, що могла кого завгодно збити з пантелику.

— Ви по макулатуру? — спитала старенька. — Немає, любі. Усі старі газети здали. Ледве-ледве двадцять кілограмів набрали, щоб Дюма купити.

— Хіба Дюма можна купити тільки за двадцять кілограмів газет? — здивувалася Настя.

— А як же інакше? — у свою чергу здивувалася бабуся.

— За гроші,— запропонувала Настя найвідоміший спосіб.

— Та де ж його знайдеш, за гроші? За гроші тільки макулатура, — розсміялася старенька.

У голові Антоновій промайнула думка: «Цікаво, у чому тут фішка? Навіщо купувати макулатуру, щоб потім обміняти її на том Дюма?» Він вирішив, що, коли повернеться додому, поцікавиться у батьків, а поки що мовчки витріщався на стареньку, переживаючи дивне, щемливе почуття. Перед ним стояла прабабуся, яку він ніколи не бачив. Майже привид. Вона не дожила до його народження. А тепер, немов повставши з мертвих, буденно говорила про якусь макулатуру, навіть не підозрюючи, що перед нею її власний правнук.

— Якщо ви по металобрухт, онучка все вигребла, — вела далі балакуча старенька. — Вона у мене теж піонерка. Активістка, куди там! Трохи не доглядиш, що й потрібне в господарстві прихопить і в школу віднесе.

Настя покосилася на Антона. Він поводився якось дивно. Зазвичай він по слово далеко не ходить, а зараз неначе води в рот набрав. Бачачи, що від нього користі мало, дівчинка взяла ініціативу в свої руки.

— А ми якраз до неї.

— До Милочки?

— Ага. У справі.

— Теж, значить, активісти? А Мила на музиці. Вона тричі на тиждень до музичної школи ходить. Ви часом на піаніні не граєте? — спитала прабабуся.

— Ні,— похитала головою Настя і з докором подивилася на Антона.

Що йому було відразу спитати Толикову адресу у Юри? Так ні ж, ніколи не послухає доброї поради. Тепер все одно доведеться повертатися.

Старенька теж покосилася на правнука.

— А кавалер у тебе, бач, несмілий. Як овечка: не скаже ні словечка.

— Не зважайте. У нього від природи заїкання і хвороба Дауна, — сказала в'їдливо Настя, мстиво пригадавши Антону всі минулі й нинішні гріхи.

Такої капості Антон від неї не сподівався. Він навіть не знайшов, що сказати. Уперше в житті його зрадило красномовство.

Тим часом старенька співчутливо поцікавилася:

— Милочці-то що передати?

— Нічого. Ми хотіли дізнатися, де живе її однокласник.

— А хто? Може, я вам допоможу? — запропонувала свої послуги старенька.

— Толик Авер'янов.

— Це чемпіон, чи що? Гарний хлопчина. Шанобливий. Милочка йому з математики підсобляла. Він у п'ятиповерхівці живе, навпроти басейну. У тій, що торцем стоїть.

— А в якій квартирі? — спитала Настя, але цього разу її спіткало розчарування. Бабуся похитала головою:

— Чого не знаю, того не знаю. Там у дворі спитаєте.

Розпрощавшись із старенькою, діти вийшли на вулицю. Настя трохи підбадьорилася. Вперше за час перебування у минулому настрій у неї піднісся. Зате Антон був чорніший за хмару.

— Ти чого надувся, мов квочка на дощ? — спитала Настя.

— Що ж ти мене перед предками ганьбиш? У кого це хвороба Дауна? — обурився Антон.

— А чого ти стояв, як мішком прибитий?

— Не твоє діло. Якби твоїй прабабусі про тебе таке сказали?

— Так це прабабуся? То я дивлюсь, що вона така старенька, — подивувалася Настя.

І тут до неї дійшла вся делікатність ситуації. Очі в дівчинки розширилися від здивування, і вона прошепотіла:

— Але ж її вже немає! А ми з нею говорили.

Антон кивнув.

— Тепер розумієш? Адже я її навіть не знав. Коли я народився, її вже не було. А тут вона жива, здорова. Прикинь, привіт з того світу. А ти зі своїм Дауном. Гадаєш, мені приємно, що ти мене перед нею дебілом виставила?

— Вибач. Я не подумала. Я просто дурепа, —