Читати книгу - "Міст на річці Куай"

європейця звичайна зубна щітка і що в цих умовах витримаєш набагато довше, якщо звечора ретельно стелитимешся, а вранці випиватимеш чашечку гарячої кави. Якщо після операції вони вскочать у халепу, тоді доведеться обходитися, звичайно, без цих досягнень цивілізації, тоді буде вже не до них.

Задоволений зробленим, Варден поїв, подрімав три години, а потім повернувся на спостережний пункт і почав мізкувати, як виконати своє завдання найкраще.

За планом, запропонованим Джойсом, добре виваженим, схваленим усією трійцею і затвердженим Шірсом, підрозділ 316 поділявся на кілька груп. Шірс із Джойсом та двоє таїв-добровольців вирушили з кількома носіями до місця на річці, розташованого вище від мосту, бо вантажити вибухівку на пліт поблизу табору не можна було. Вони зробили великий гак і обминули кілька тубільних сіл. Четверо чоловіків мали спуститися вночі річкою до мосту й закласти заряд. Висадити міст — справа не проста. Джойс сховається на ворожому березі й чекатиме, поки підійде поїзд. А Шірс приєднається до Вардена, і вони вдвох прикриватимуть відхід свого товариша.

Варден мав зоставатись на спостережному пункті, підтримувати зв’язок по рації, стежити за тим, що діється біля мосту, й підшукати місце, звідки можна б було прикрити Джойсів відхід. Але його завдання цим не обмежувалося. «Номер один» дав йому й право на певну ініціативу. Варден мав діяти залежно від обставин, так, як вважав за потрібне.

— Якщо виникне можливість здійснити ще якісь акції — звичайно, без ризику бути викритим, — то я вам цього не забороняю, — сказав йому Шірс. — Засади підрозділу 316 залишаються незмінними. І все ж таки не забувайте, що головне — міст і що ми ні в якому разі не повинні ставити під загрозу успіх операції. Я покладаюсь на вашу ініціативу. — Він знав, що Варден чоловік розважливий і ніколи не робив необачних кроків.

Ознайомившись з обстановкою, Варден вирішив поставити на вершині гори два легких міномети, які він приніс із собою, і посадити біля них двох партизанів-таїв. Коли почнеться операція, вони обстріляють рештки поїзда й тих, хто після вибуху спробує врятуватись, а також солдатів, що кинуться їм на допомогу.

Все це добре узгоджувалося з планом, який схвалив його шеф, нагадавши про непорушні засади підрозділу 316. Ці засади шеф коротко сформулював так: «Ніколи не вважати операцію завершеною і ніколи не заспокоюватись, доки є можливість — бодай найменша — завдати ворогові ще якоїсь шкоди». Отож і цього разу не було сумніву, що злива невеличких мін, які падатимуть з неба на тих, хто вціліє, повністю деморалізує ворога. У цій додатковій акції Варден вбачав іще одну велику вигоду: можна буде відвернути увагу японців і прикрити Джойсів відхід.

Варден довго повзає серед дикої папороті та рододендронів, поки знаходить місце, що цілком його задовольняє. Потім кличе таїв, вибирає з-поміж них двох і докладно пояснює, яке їх чекає завдання. Ті схоплюють усе відразу і схвалюють його задум.

Десь близько четвертої години Варден закінчує свої приготування й замислюється: що б його зробити ще? Раптом збоку долини долинає музика. Варден підіймається на свій спостережний пункт і стежить у бінокль за метушнею ворогів та друзів у таборі. Міст порожній, але на другому березі, в таборі, панує незвичайний рух. Варден одразу здогадується: в зв’язку з успішним завершенням будівництва полоненим дозволили — а може, їх навіть примусили — влаштувати свято. У шифровці, яку він отримав кілька днів тому, вже згадувалося про розваги, оголошені з ласки його імператорської величності.

Грають на якомусь примітивному інструменті — очевидно, його зробили тут-таки, з того, що було напохваті, але рука, що бринькає по струнах, належить європейцеві. Варден надто добре знає типові східні ритми, щоб помилитись. Невдовзі до нього долинає й спів. Голос ослаблений поневіряннями, але вимова не викликає сумніву: співають давніх шотландських пісень. Знайомий приспів, що його підхоплює хор, пливе долиною… Цей зворушливий концерт, який Варден слухає в самоті свого сховища, болісно вражає його. Він силкується прогнати журні думки й зосередитись на своєму невідкладному завданні. Тепер його цікавить уже тільки те, що стосується підготовки до головного удару.

Десь перед заходом сонця Варден помічає, що в’язні юрмляться коло кухні. Здається, в таборі готують гостину. Біля японських бараків теж видно натовп; солдати штовхаються, щось горлають, регочуть. Вартові біля входу до табору заздрісно поглядають у бік солдатів. Очевидно, японці також готуються відсвяткувати закінчення робіт.

Мозок у Вардена напружено працює. Вроджена врівноваженість не заважає йому скористатися цією нагодою. Отже, він вирішує здійснити свій задум ще цієї ж таки ночі. Він знає людей і розуміє, що в такому глухому закутні в джунглях, де порядкує алкоголік, а в солдатів режим не кращий, ніж у полонених, усі японці ще до півночі нап’ються по саме нікуди… А це — надзвичайно сприятливі обставини для ще кількох акцій. І майже ніякого ризику. Причому головний удар ще можна буде пікантно «приправити», як це полюбляють «гурмани» з підрозділу 316. Варден зважує шанси на успіх і доходить висновку, що було б просто злочином не скористатися з такого дивовижного збігу обставин. Він надумує спуститися до річки й починає готувати легке спорядження… Кінець кінцем чому б і йому, попри всю його розважливість, принаймні один раз не підійти до того мосту?

До підніжжя гори він дістається перед самою північчю. Свято, коли судити з галасу, триває так, як Варден і передбачав. Спершу стихли хорові співи британців, потім змовкла криклива східна мелодія, а тепер уже вщухло все. Варден із двома партизанами, що супроводжують його, ще трохи чекає за останніми деревами поблизу залізниці, яка за мостом тягнеться уздовж річки. Джойс описав усе дуже добре. Переконавшись, що кругом тихо, Варден подає знак обом таям. Усі троє обережно спускаються з ношею до колії.

Тепер Варден певен, що зробить своє діло в цілковитій безпеці. На цьому березі ніщо не вказує на присутність ворога. Японці тут звикли до непорушного спокою і втратили будь-яку пильність. До того ж тепер усі солдати разом з офіцерами валяються на землі, п’яні як чіп. І все ж Варден залишає одного тая на чатах, а з