Читати книгу - "Жінка в пісках"

нападу справдилася. Він квапився, а вона закам’яніла від подиву — навіть не здогадалася відігнати його піднятою лопатою.

— Не кричи... Я тобі нічого поганого не зроблю... Спокійно...— прошепотів чоловік здушеним голосом і мерщій заткнув їй рота рушником. Жінка не опиралася його незграбним і нерозважним діям, а майже здалася на його волю.

Запримітивши її піддатливість, чоловік нарешті опанував себе. Спочатку висмикнув рушника, а потім знову просунув їй між зуби і зав’язав на потилиці. Після того заламав жінці руки за спину і теж перев’язав гетрою, захованою в кишені.

— А тепер іди до хати!

Видно, жінка була дуже приголомшена, бо корилася не тільки його силі, але й словам. Не відбивалася й не перечила. Здавалось, вона впала в гіпнотичний стан. Чоловік не був певен, чи майстерно зіграв у цій сцені, але не сумнівався: його насильство відібрало в жінки здатність до опору.

Він наказав їй перейти в сіни і зв’язав їй ноги на кісточках другою гетрою. В пітьмі орудував навпомацки і для певності зайвий раз обмотав ноги.

— Ну, а тепер не ворушись... Як будеш слухняна, ніщо тобі не загрожуватиме... А то я на все готовий...

Чоловік позадкував до дверей, не спускаючи очей з того місця, де залишив жінку. З порога кинувся по лопату та лампу й миттю повернувся до хати. Жінка лежала боком, наполовину уткнувшись у мату, її підборіддя то піднімалося, то опускалося. Вдихаючи повітря, вона випинала підборіддя вперед — мабуть, боялася набрати в легені водночас і піску, а видихаючи, роздувала ніздрі, ніби стараючись розвіяти пісок якомога далі від обличчя.

— Трохи потерпи... Потерпи, доки вернуться селяни з кошиками. Якщо згадати, скільки лиха я зазнав, то ти не маєш підстав скаржитись. І за нічліг я тобі заплачу... Однак покрию тільки фактичні видатки, які сам підрахую... Ти не заперечуєш?.. А чого б тобі заперечувати?.. Зрештою, я тобі нічого не винен, бо я тут не з власної волі, але мені не хотілося б таким чином з тобою поквитатись... Як собі хочеш, а я боржником не залишуся.

Відгорнувши комір сорочки і пустивши за пазуху повітря, збуджений і неспокійний, чоловік прислухався якийсь час до звуків знадвору. Справді, мабуть, краще загасити лампу. Він уже підняв лампове скло і збирався дмухнути на вогонь... Ні, передусім треба перевірити, що з жінкою. Її ноги були міцно зв’язані — пальця не просунеш. На зап’ястях з’явилися темно-червоні набряки, а плоскі нігті здавалися плямами старого чорнила.

Кляп теж був добрий. Кров майже відринула з її розтягнутих білих губ. Жінка скидалася на привид. Слина стікала їй з рота і залишала на маті чорну пляму. За кожним погойдуванням світла лампи йому вчувався мовчазний зойк.

— Тепер уже нічого не вдієш... Бо ти сама заварила цю кашу...— зірвалося у нього з язика.— Отож ти обдурила мене, а я — тебе... Я теж людина, і мене не можна прив’язувати ланцюгом, як собаку! Кожен визнав би, що я лише спритно і законно оборонявся.

Раптом жінка крутнулась і спробувала зиркнути на нього краєм ока.

— Що таке?.. Хочеш щось сказати?

Вона насилу ворухнула головою. Це могло означати і згоду, і заперечення. Чоловік підніс близько до її обличчя лампу і глянув їй в очі — ану ж, вони йому все розкажуть. І навіть не повірив! У них не було ні злості, ні ненависті, а лише скарга й безмежна туга.

Неймовірно... Може, це йому здалося? «Вираз очей» — це лише мовний вислів... Бо хіба очне яблуко, позбавлене м’язів, може щось виражати?.. З такими думками чоловік подався назад і простяг руки, щоб розв’язати жінці рота.

Але в ту ж мить передумав і квапливо загасив лампу. Наближалися голоси носіїв кошиків з піском. Чоловік поставив лампу на видноті, коло порога, вийняв з-під умивальника чайника й ковтнув води. Прихопивши лопату, сховався біля дверей. Його кинуло в піт. Уже скоро... Треба потерпіти хвилин п’ять-десять... Однією рукою він міцно притиснув до себе коробочку з комахами.

16

— Гей! — пролунав хрипкий голос.

— Що ти там робиш? — вторив йому другий, дзвінкіший, ще юний.

Яма поринула в густу, майже відчутну на дотик, темряву. Здається, вже зійшов місяць, і люди на межі неба та піску вимальовувалися розпливчастими, скупченими тінями.

З лопатою у правій руці чоловік вибрався нахильці з хати.

На кручі розлігся грубий регіт. Згори поволі сповзала линва з гаком, якою витягували бідони з піском.

— Тітонько, будь ласка, мерщій!

Тієї ж миті чоловік кинувся до линви, аж пісок за ним закурився.

— Гей, тягніть догори! — закричав він, учепившись