Читати книгу - "Вакансія для диктатора"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
В квартирі ніхто й не прибирав: сама ж на час поїздки дала вихідні хатній робітниці Глафірі. Квіти треба полити, от що. Поки поралася з лійкою, трішечки відволіклася від сумних думок. Квітів у неї було небагато, і вона, якщо чесно, не вміла за ними доглядати. Як навчитися, коли все дитинство, всю юність і молодість в роз’їздах: то збори, то змагання... А як не в поїздках, то по два тренування на день. Тоді в неї прислуги не було: хто б за ними доглядав за її відсутності?
Отже, із квітами наче впоралася. Вона походила з кімнати в кімнату — без мети, просто так. Сліди її поспішних зборів виднілися всюди. Прибирати нічого не хотілося. Вона вперше опинилася в ситуації, коли від неї мало що залежить. Навіть там, на чемпіонаті в Туріні, коли, здавалося, не передбачалося жодних шансів на перемогу, бо партнерка ще не відновилася після травми, а конкуренція прогнозувалася небачено сильною, вона зуміла зібратися сама й так налаштувати подругу, що всіх суперників вони порвали на шмаття. Навіть в історії з Нодаром вона могла щось вдіяти. Тепер рішення залежать не від неї, а такого сильні люди не люблять. Ще й знає вона про залаштункові ігри політиків значно більше, ніж хотіла. Ясно, це через нього. Як тепер буде — незрозуміло. Цікаво, його вже відшукали?
Неллі сама здивувалася, що з власної волі за таку непросту добу подумала про людину, з котрою її кілька років зв’язували стосунки, мало не вперше. Водночас у неї не було жодних ілюзій, вона чітко розуміла, що станеться, коли його знайдуть. Хоча, якщо він зуміє сховатися десь на віддаленому острові, — грошви ж у нього чимало, — це для нього буде теж смерть, тільки не фізична, а політична, яка для нього, без сумніву, страшніша.
Вона ввімкнула телевізор — там знову просторікував той Сбітнєв. «Цього я, мабуть, не любитиму все життя», — подумала Неллі. Показали знову ті самі кадри з машинобудівного заводу: біля цехів заводу президент Погодін розмовляє з робітниками; з натовпу з’являється вбивця, гримлять постріли, камера стрибає так, що нічого не розгледиш, президента несуть до швидкої, що як на те трапляється на заводі, авто з сиреною виїздить з кадру. Нового порівняно із вчорашнім випуском він сказав лише те, що справу веде слідчий з особливо важливих справ Генпрокуратури Андрій Удодов, а в країні оголошено траур.
Вчора в резиденції губернатора в жінки не було часу усвідомити побачене на екрані, а тут вона була вдома, почувалася спокійною й захищеною, за нею ніхто не гнався, ніхто в неї не стріляв. Вона відчула дежавю: їй здалося, що все це вона вже колись бачила. А втім, дурниці, де їй було таке побачити? З дитинства з головою в спорті, потім — в цирковому мистецтві, тепер — в роботі, раніше ніколи не те що вбивств — мерців не бачила. Проте позбутися цього враження вона не могла. В телевізорі почався рекламний блок: траур трауром, а ефірний час проплачено. Неллі вирішила поставити чайник і перекусити: з Верхоярська й ріски в роті не було, бо чарка коньяку з дещицею шоколаду, що його дозволила собі в товаристві генералів, — хіба то їжа для здорової людини?
Жінка зазирнула до холодильника — нічого такого, що можна одразу з’їсти, там не побачила, вона ж поїхала на тиждень, і все, що могло зіпсуватися, було прибрано ще перед виїздом. Знайшла дві вакуумні упаковки повидла — це вже щось. А ще у неї є пачка печива, чаю заварити — і вже є чим перекусити.
Неллі подумала, чи не випити їй чогось, зазирнула в бар і раптом помітила там пляшку віскі Jim Beam Black. Вона такого точно не купувала. Це його — він таке приносив та інколи пив із льодом чи содовою. Не тому, що любив, — він взагалі не був шанувальником спиртного, — а тому, що так, за його твердим переконанням, мав поводитися справжній джентльмен. Утім, слідів присутності цього чоловіка в її житті, а надто — в квартирі, варто якомога швидше позбутися. Їх не так і багато, хіба що зубна щітка, станок для гоління, піна, лосьйон, ще якісь суто чоловічі дрібниці, все це — раз, в пакет, і до сміттєпроводу. А от викинути пляшку недешевого імпортного бурбону — до такого вона додуматися не могла: згадалося дитинство, коли не надто заможні батьки економили на всьому, щоб тільки вона могла займатися спортом. «Треба віднести це пійло тому мурмилі в бронежилеті з холу на першому поверсі», — подумала жінка й, як була, в домашньому, прихопивши лише ключі й пляшку, спустилася на перший поверх у хол, де здоровань-охоронник знічев’я правив теревені зі злостивою тіткою зі скляної будки.
— Я тут подумала, може ви б пом’янули після зміни нашого президента, — простягнула вона віскі амбалу і раптом згадала генеральську риторику під час польоту. — При ньому країна з колін піднімалася.
Драб просвітлів лицем, взяв і сказав: «Дякую».
Вона чомусь ні секунди не сумнівалася, що кінця зміни ці двоє не чекатимуть. Неллі зайшла додому й у вітальні у рамці побачила свою давню — ще з першого юніорського чемпіонату — аматорську чорно-білу фотографію. І все стало на свої місця: епізод про вбивство вождя, дуже схожий на той, що показував усій країні журналіст Сбітнєв, вона бачила по телевізору в дитинстві — у чорно-білому фільмі про Леніна. Тоді ще був СРСР, а потім він розвалився, й такі фільми досить довго не показували. «Таке враження, що постановники сьогоднішнього вбивства просто скопіювали дуже давнє», — мимохідь подумала вона, навіть не здогадуючись, наскільки близька до істини.
Потім Неллі напилася чаю з печивом, намащеним повидлом, лягла у своє улюблене ліжко, накрилася пледом і... не змогла заснути. Сон не йшов. Вона підвелася, взяла цигарки й запальничку та вийшла на балкон...
...«Алло»,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вакансія для диктатора», після закриття браузера.