Читати книжки он-лайн » Бойовики 🔫💣👊 » Вакансія для диктатора

Читати книгу - "Вакансія для диктатора"

162
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 48
Перейти на сторінку:
— упевненим баритоном відповіла труба.

— Полковник Ранцев? — спитала чемпіонка.

— Нащо ж так офіційно, Неллі Азатівно, можна просто Ігор Леонідович, — впізнав її співбесідник.

— Ви ж казали, що мене шанують і обіцяють безпеку! — викрикнула в трубку вона.

— Що сталося? — стривожився полковник. Це вийшло в нього так щиро, що вона дещо заспокоїлася. — Розкажіть докладно і без емоцій.

Вона досить до пуття переповіла все, що відбулося з моменту їхнього розставання.

— Мало того, що я могла сама отруїтися, так тепер виходить, що я — вбивця: на пляшці відбитки моїх пальців, а камери спостереження гарантовано записали, як я те віскі йому власноруч віддаю!

— Сидіть вдома, нікому не відчиняйте й нічого не їжте і не пийте, я зараз вирішу всі питання, — наказав він.

Неллі ніколи не дізналася, що людина полковника Ранцева негайно приїхала в її будинок і спритно підмінила пляшку, з якої пили невдахи-охоронники, на точно таку ж іншу; вона також не довідалася ніколи, що та людина вилучила нишком блок, який робив записи з камер, підмінивши його на точно такий згорілий, що полковник потім кудись телефонував й дуже жорстко казав, що щодо жінки ухвалено рішення не чіпати. З того боку телефонної лінії відповіли, що, мовляв, закладку було зроблено ще до візиту в Верхоярськ і для іншої людини — просто підмінили принесену ним пляшку на точно таку, і що промаху бути не могло: хазяйка квартири віскі ніколи не п’є, тільки він. Наостанок його завірили, що більше в її квартирі ніяких сюрпризів немає.

На ранок дільничний інспектор поліції нібито випадково проговорився двірничці, що отруєння парочки визнали нещасним випадком і кримінальну справу не порушували. За годину про це знав увесь будинок.

А те, що запис ніхто не знищував і блок лежить у сейфі Ранцева, знати нікому, зокрема й Неллі, не належить...

13.

— Чого ви сидите, вам же кажуть: вилазьте! — показав на схожого на нього самого, мов дві краплі води, чоловіка, що не міг віддихатися після спурту летовищем, Кондрашов і вистрибнув з кабіни.

— Друзі, нумо, заштовхнемо цю пташку до ангару, — сказав той, що підбіг, варто було найстаршому вибратися з літака. — Головне — цього літака від стороннього ока сховати.

«Джабіру» — невелика машина, корпус якої зроблений із легких композитних матеріалів, тому троє чоловіків без проблем закотили її в приміщення.

— Що робитимемо далі? — спитав у двійників «Ільїн». — До речі, може, ти би нас познайомив? — сказав він Кондрашову.

— А я що? Знайомтеся, — не надто чемно відповів той.

— Я-то вас знаю, — почав двійник...

— Мого супутника звіть Віктором Івановичем Ільїним, а це — Костянтин Пущин, тутешній підприємець, — представив таки присутніх капітан.

— Пущин? — здивувався «Віктор Іванович». Ці двоє були так подібні один до одного, розмовляли схожими голосами, були однакової статури, навіть хода їхня не відрізнялася, не говорячи вже про манеру тримати себе, що було абсолютно очевидно: це — брати, а прізвищами різними назвалися. Єдина відмінність — у цього Костянтина темні шнурочки вусиків, точнісінько як в кабальєро з Латинської Америки.

— А що вас так вразило? — з якимось викликом спитав Костянтин. — Я ж не дивуюся, що вас звуть зовсім не так, як я очікував.

— Домовились, — погодився «Ільїн». — Більше не дивуватимусь. Які наші подальші дії?

— Летимо, куди скажете, — сказав Пущин. — Он моя ластівка чекає.

«Ластівкою» виявилася дивна машина, що стояла неподалік на летовищі. У неї було два двигуни з пропелерами, але не на крилах, як зазвичай, а на кабіні: один спереду, другий — ззаду, а замість хвоста були два фюзеляжі, з’єднані в кінці перетинкою, як у німецького літака-розвідника часів Другої світової, котрий усі фронтовики називали «рамою». Він був значно більший за Jabiru і мав, окрім кабіни пілотів, ще й пасажирський салон — такий висновок зробив «Ільїн» з наявності ілюмінаторів.

— А що це за «тягни-штовхай»? — поцікавився «Ільїн». — Ніколи не бачив такої моделі.

— Це не «тягни-штовхай», Вікторе Івановичу, це американський багатоцільовий легкий літак Adam-А500. Я за нього, між іншим, більше лимона зелені віддав! — похвалився Пущин. Він закрив ворота ангара й навісив на них величезного сталевого замка. — Спочивай до ночі, ридване чмошного губернатора, хай би він здох у страшенних муках, вночі тебе так сховають, що ніхто слідів не знайде! — злостиво сказав Костянтин. Він помітив, як підібрався «Ільїн», коли було згадано керівника краю, й додав. — Ця гадюка губернатор не збідніє!

Він виявився пророком: під вечір до сторожа летовища несподівано завітав механік одного з орендарів, що користувалися тамтешніми ангарами, з пляшкою горілки. Вони посиділи, і славного охоронника раптом — з ким не трапляється — сильно розвезло, він ледь дістався лежанки у сторожці й проспав до самого ранку. Варто було йому

1 ... 30 31 32 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вакансія для диктатора», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вакансія для диктатора"