Читати книгу - "20 000 льє під водою"

хоча б цинк? Адже ви не підтримуєте зв’язків із землею?

— Відповім на ваше питання, — сказав капітан Немо. — Насамперед скажу, що на морському дні є значні поклади руд, цинку, заліза, срібла, золота та іншого, розробка яких не становить великих зусиль. Але я не побажав користуватися благами землі і волію запозичувати в моря кількість енергії, необхідної для потреб корабля.

— У моря?

— Так, пане професоре, у моря не бракує цієї енергії. Я міг би, скажімо, проклавши кабель на різних глибинах, одержати струм від різниці температур у різних водних шарах. Але я віддав перевагу більш практичному способу.

— Себто?

— Вам відомий склад морської води. На тисячу грамів припадає дев’яносто шість з половиною відсотків чистої води, два і дві третини відсотка хлористого натрію; далі в невеликій кількості хлористий магній і хлористий кальцій, бромистий магній, сірчанокислий магній, сульфат і вуглекальцієва сіль. Ви бачите, що хлористий натрій утримується в морській воді в значній кількості. Саме цей натрій я виділяю з морської води і живлю ним свої елементи.

— Хлористим натрієм?

— Так, пане. У поєднанні з ртуттю він утворює амальгаму, що заміняє цинк в елементах Бунзена. Ртуть в елементах не розкладається.

Витрачається тільки натрій, а його мені постачає море. І треба сказати, що, окрім усього, натрієві елементи принаймні вдвічі сильніші за цинкові.

— Я добре розумію, капітане, усю перевагу натрію в умовах, у яких ви перебуваєте. Натрій вам постачає море. Чудово! Але його ж ще треба добути, інакше кажучи, виділити з його хлористого з’єднання. Яким способом ви його виділяєте? Зрозуміло, ваші батареї могли б слугувати для електрохімічного розкладу хлористого натрію, але, якщо не помиляюся, витрата натрію на електроліз дуже висока. І що ж виявиться? Ви таким способом витратите натрію більше, аніж його одержите!

— Тому-то, пане професоре, я не виділяю натрій електролітичним способом і користуюся для цього енергією кам’яного вугілля.

— Кам’яного вугілля?

— Скажімо, морського вугілля, якщо вам завгодно, — відповів капітан Немо.

— Отже, ви винайшли спосіб розробляти підводні кам’яновугільні копальні?

— Пане Аронаксе, ви побачите це у дії. Я тільки попрошу вас набратися терпіння, тим більше в цьому вам сприяє надлишок вільного часу. Пам’ятайте лише одне: я усім зобов’язаний океану. Океан постачає мене електрикою, а електрика дає «Наутілусу» тепло, світло, здатність рухатися, одне слово, життя!

— Але не повітря для дихання?

— О, я міг би одержати і повітря, найчистіший кисень! Але це зайве, адже я можу піднятися в будь-який момент на поверхню океану. Утім, якщо електрична енергія і не виробляє кисень, потрібний для дихання, усе-таки вона надає руху могутнім насосам, які нагнітають повітря в спеціальні резервуари, що дозволяє мені, якщо буде потрібно, довгий час знаходитися в глибинних водах.

— Капітане, я захоплююся вами! — сказав я. — Ви, мабуть, зробили наукове відкриття, виявивши надзвичайну потужність електричної енергії! Коли-небудь люди зрозуміють це!

— Не знаю, чи зрозуміють вони це хоч колись, — холодію відповів капітан Немо. — Але, як би там не було, я надав цій дорогоцінній силі широкого застосування. Вона виливає на нас своє рівномірне і постійне світло, чого бракує сонячному світлу. Тепер гляньте на цей годинник: він електричний й точністю не поступається кращим хронометрам. Я сконструював його за італійською системою, розділивши циферблат на двадцять чотири години, оскільки для мене не існує ні дня, ні ночі, ні сонця, ні місяця, лише це штучне світло, що я несу із собою в морські глибини! Бачите, тепер десята година ранку.

— Цілком правильно!

— А от і інше застосування електрики. Циферблат, що ви бачите перед собою, слугує покажчиком швидкості «Наутілуса». Проводами він з’єднується з гвинтом лага, і стрілка постійно дає мені знати, з якою швидкістю йде судно. Погляньте-но, зараз ми йдемо зі швидкістю не більше п’ятнадцяти миль на годину.

— Неймовірно! — вигукнув я. — Ви, я бачу, правильно розв’язали задачу, застосувавши силу, що у майбутньому замінить вітер, воду і парові двигуни!

— Ми ще не скінчили, пане Аранаксе, — сказав капітан Немо, встаючи. — І, якщо вам цікаво, ходімо на корму «Наутілуса».

І я справді ознайомився з внутрішнім улаштуванням підводного корабля. От його точний опис, якщо йти до форштевня носової частини: їдальня метрів п’ять завдовжки, відділена від бібліотеки непроникною, точніше кажучи, водонепроникною перегородкою; бібліотека довжиною метрів п’ять, салон завдовжки з десять метрів, відділений другою водонепроникною перегородкою від каюти капітана завдовжки у п’ять метрів; поруч моя каюта десь із два з половиною метри; і, нарешті, резервуар для збереження повітря, що займав увесь простір до форштевня, тобто сім із половиною метрів. Усього тридцять п’ять метрів! Водонепроникні перегородки і герметичні двері слугували надійним захистом, якби в якій-небудь частині підводного корабля виникла теча.

Я пішов за капітаном Немо вузькими проходом, і ми знову опинилися в самому центрі судна. Там, між двома непроникними перегородками, знаходилося вузьке приміщення. Залізний трап, пригвинчений до стіни, вів до самої стелі. Я запитав капітана, куди веде цей трап.

— Він веде до шлюпки, — відповідав він.

— Як! У вас є шлюпка? — запитав я, трохи здивувавшись.

— Атож! Чудовий гребний човен, легкий і стійкий. Шлюпка слугує для прогулянок і риболовлі.

— Отже,