Читати книгу - "Степовий найда"

нього з-під крислатого, кокетливо оздобленого стрічками капелюшка. Це були ті ж самі очі, що колись дивилися на нього з-під полотняного капора — сині очі Сюзі.

Кларенс здригнувся і хотів заговорити з нею, але вона швидко попередила його ледве помітним рухом і багатозначним поглядом в бік двох монахинь, давши зрозуміти, щоб він ішов слідом за нею. Кларенс послухався і пішов позаду на достатній відстані, сам собі дивуючись.

Пройшовши ще трохи, Сюзі, ніби ненароком, впустила на землю носову хусточку і тому змушена була вийти з ряду і повернутися назад. Вона підняла хустинку і, кинувши швидкий погляд на Кларенса, знову побігла на місце.

Колона пішла далі, але коли Кларенс досяг місця, де Сюзі затрималася, він помітив у траві складений трикутником папірець. Було б необачно підняти його зараз, коли вихованки були ще порівняно недалеко. Кларенс пройшов далі, потім повернувся і підняв папірець. На ньому учнівською рукою було наспіх написано олівцем кілька слів: «О шостій годині, під старою грушею, біля південної стіни. Приходь».

Кларенс зрадів і водночас збентежився. Він не розумів, навіщо треба робити таємницю з їхнього побачення. Звичайно, вона учениця, отже, перебуває під наглядом. Але він був певен, що патер Собрієнте міг би легко влаштувати йому зустріч з подругою дитинства, про яку він часто згадував і з якою він пережив у минулому тяжку трагедію. Кларенс користувався повним довір'ям патера Собрієнте і тому вбачав у цьому таємному, хоч і цілком невинному побаченні щось негідне.

Незважаючи на це, в умовлений час він був біля південної стіни монастиря, над якою звисало сучкувате гілля старезної груші. В стіні була ґратчаста хвіртка, якою, певно, вже давно не користувалися.

Цікаво, де ж вона появиться? Серед гілля чи прямо на стіні? Від колишньої Сюзі можна всього сподіватися. Але, на превелике його здивування, він почув, як у замку повертається ключ. Хвіртка несподівано розчинилась, і Сюзі вислизнула з неї.

Схопивши його за руку, вона сказала: «Біжімо, Кларенс» — і не встиг він опам'ятатися, як вона вже помчала вперед.

Вони щодуху бігли по доріжці. Так бігли вони, взявшись за руки, чотири роки тому по прерії слідом за старим переселенським фургоном.

Кларенс глянув на легку, тендітну фігурку, що бігла поруч з ним. Сюзі виросла, стала граціознішою. Одягнута вона була з бездоганним смаком, різні дорогі деталі її вбрання свідчили про те, що вона росте розпещеною дитиною. Але, як і раніше, золотистими хвилями спадало на спину і плечі волосся, ті ж самі були сині очі, маленький капризний ротик, мініатюрні руки й ноги. Кларенс хотів би зупинитися, щоб краще розглянути її, але вона, похитавши головою, сказала, нервово засміявшись:

— Біжімо, Кларенс, біжімо!

І вони побігли ще швидше.

На перехресті вони звернули за ріг і зупинилися, щоб перевести дух.

— Ти не з уроку втекла, Сюзі? — запитав Кларенс з тривогою в голосі.

— Уроки вже майже закінчувалися. Я трошки раніше вибігла, щоб випередити дівчат, — сказала вона, поправляючи волосся і капелюшок, що збився набік. — Ти розумієш, Кларенс, — поблажливо пояснила вона тоном старшої віком, — до мене приїхала мама, вона вже цілий тиждень живе в готелі. Мене відпускають до неї щовечора. Тільки разом зі мною ходять двоє-троє дівчат, і з нами сестра. А сьогодні я вийшла трохи раніше за них, щоб побачити тебе.

— Але… — почав Кларенс.

— Не хвилюйся, все в порядку. Дівчата знають про все, і вони допомогли мені. Вони вийдуть не раніше ніж за півгодини, а про мене скажуть, що я просто побігла вперед. Поки вони дійдуть до готелю, я вже — буду там. Розумієш?

— Розумію, — не зовсім впевнено сказав Кларенс.

— А тим часом ми поїмо морозива. Ходімо. Тут, недалеко від готелю, є чудесна кондитерська. У мене є гроші, — швидко додала Сюзі, помітивши, що він трохи зам'явся.

— Гроші і в мене є, — сказав, злегка почервонівши, Кларенс. — Ходімо!

Вона пустила його руку, розгладила плаття, і вони пішли, не поспішаючи.

— Але, — знову почав Кларенс, намагаючись розповісти своїй супутниці, що він зараз також має деяку силу і становище, — я зараз навчаюся в коледжі. Патер Собрієнте — мій друг, він чимало дозволяє мені такого, чого не дозволяє іншим, я певен, що, коли він дізнається, що ми з тобою друзі дитинства, то домовиться з вашою ігуменею, — а вони, до речі, знайомі, — і ми зможемо бачитися, коли захочемо.

— Який же ти дурненький, — вигукнула Сюзі. — Тепер, коли ми вже…

— Що ми вже?

— … коли ми вже стали дорослими? — і Сюзі метнула синю блискавку з-під крислатого капелюшка. — Ти не можеш собі уявити, які вони суворі, коли йдеться про молодого джентльмена. О Кларенс, коли б вони знали, що ми вдвох з тобою… — багатозначний погляд синіх очей закінчив фразу.

Задоволений і водночас збентежений Кларенс дивився прямо перед собою і почував, що червоніє.

— Ти знаєш, Мері Роджерс, — продовжувала Сюзі, — та, що йшла поруч зі мною, подумала, що ти дорослий іспанець та ще й якийсь вельможа. А, як на твою думку, я виросла? — раптом запитала вона. — Ну, скажи, Кларенс, скажи; — В голосі її зазвучали знайомі йому з дитинства владно-нетерплячі нотки. — Невже я не виросла?

— Звичайно, ще й як виросла!

— А що ти скажеш про моє плаття? Гарненьке?