Читати книгу - "Степовий найда"

У мене є ще краще, спереду геть усе в мереживі. Та й це не погане. Правда?

Кларенс погодився, що і плаття і його гарненька власниця — чудесні. Він так і сказав про це Сюзі. Після цього дівчина, згадавши раптом, що вони на вулиці в присутності сторонніх, стала серйозною, опустила руки і пішла трохи осторонь від Кларенса.

Так вони дійшли до кондитерської.

— Займи столик в куточку, Кларенс, — сказала Сюзі пошепки, — щоб нас не помітили. Ми замовимо полуничне морозиво, бо лимонне і ванільне тут дуже погане.

Вони сіли в глибині залу, в ніші, схожій на альтанку, нагадуючи пишно вбраних пастуха і пастушку. Настало ніякове мовчання, але продовжувалося воно недовго.

Сюзі поспішила заговорити легко й невимушено:

— Ти собі не уявляєш, який у нас шум піднявся, коли ми дізналися, що нашого вчителя французької мови звільнили. Дівчата з нашого класу вважають, що це страшенно несправедливо.

Оце й усе, що вона могла йому сказати після чотирьох років розлуки.

Кларенс був пригнічений, але, як завжди, сам не знаходив слів.

Нарешті Кларенс щось пригадав. Зробивши над собою зусилля, він промовив, підносячи до рота ложечку:

— Сюзі, ти й зараз любиш млинці так, як і раніше?

— О, звичайно, — відповіла вона, сміючись, — але нам їх не дають.

— А Моз (чорний пойнтер, який завжди гавкав, коли Сюзі співала) і зараз співає з тобою?

— Його вже давно немає, — байдуже сказала Сюзі. — Зате у мене зараз є ньюфаундленд і спанієль, і чорний поні.

Захопившись, вона стала перераховувати все, що належало їй особисто, а потім почала вихваляти своїх названих батьків. Слова «тато», «мама» з незвичайною легкістю злітали з її уст, пам'ять про покійних батька й матір, очевидно, не турбувала її. З її слів стало ясно, що Пейтони дуже багаті, що, крім володінь на півдні, у них є ранчо в Санта Клара і будинок в Сан-Франціско.

У Сюзі, як і в більшості дітей, найсильнішими враженнями були останні. Марно намагався Кларенс захопити її спогадами про минуле.

— А ти пам'ятаєш Джіма Гукера?

— О, він утік зараз же після твого від'їзду! І уяви собі! Недавно ми з татом заходимо в ресторан в Сан-Франціско і кого, ти думаєш, ми бачимо там. До нас підходить Джім Гукер — офіціант! Тато навіть розмовляв з цим. Але я, звичайно, з ним розмовляти не захотіла, — сказала вона, випнувши гарненьке підборіддя. — Ти ж розумієш, офіціант…

Кларенс надумався був розповісти їй про те, як Джім видав себе на руднику за нього, Кларенса, але не зважився, йому не хотілося давати Сюзі новий привід для глузування з Джіма, бо це було йому неприємно.

— Кларенс, — раптом промовила вона таємничим шепотом, показуючи на продавця і його помічників, — мені здається, що ці люди підозрівають нас.

— У чому? — спитав, як завжди точний, Кларенс.

— Не прикидайся дурником! Хіба ти не бачиш, як вони на нас поглядають?

Але Кларенс при всьому своєму бажанні не міг виявити найменших ознак такої цікавості з боку продавця, взагалі ніхто з присутніх не звертав на них уваги! І знову його охопило гнітюче почуття ніяковості, яке отруювало радість зустрічі.

— Ти живеш з батьком? — запитала Сюзі, міняючи тему розмови.

— З кузеном, ти хочеш сказати? Ти ж знаєш, що мій батько помер задовго до того, як ми з тобою познайомилися.

— Це ти так говорив, Кларенс, а тато каже, що це не так.

Але, помітивши, що в широко розкритих очах Кларенса промайнув стривожений вираз, вона швидко додала:

— Ну, значить, це твій кузен.

— Звичайно, кому ж про це й знати, як не мені! — сказав він з усмішкою, проте не зовсім упевнено. Спогади про минуле, про Пейтонів навіяли на нього смуток. — Мене привіз до нього один з його друзів.

І Кларенс коротко розповів Сюзі про свою подорож з Сакраменто, про те, як до Фліна потрапив лист, адресований Сілзбі. Але не встиг він закінчити свою розповідь, як помітив, що Сюзі зовсім не цікавлять всі ці подробиці, не зворушила її і згадка про її покійного батька, про його відношення до невеселих пригод Кларенса.

Підперши рукою кругле підборіддя, вона уважно розглядала його обличчя, удавана скромність не могла погасити в її очах лукавих вогників.

— Знаєш, що я тобі скажу, Кларенс, — промовила вона, коли хлопець закінчив свою розповідь, — попроси свого кузена, нехай купить тобі сомбреро[7] і оздоблене золотою бахромою серапо[8]. Тобі було б дуже до лиця. І тоді… тоді ти зміг би роз'їжджати по Аламеді в той час, коли ми виходимо на прогулянку.

— Але я хочу зустрічатися з тобою… у тебе вдома або в монастирі, — жваво заперечив Кларенс. — Патер Собрієнте і мій кузен все це легко зможуть влаштувати.

Сюзі похитала головою з виглядом людини, більш досвідченої в таких справах.

— Ні! Вони