Читати книгу - "Пригоди бджілки Майї"

цього, — добродушно пирхнув шершень і вишкірився до Майї: — Твоя смерть буде швидкою, не переживай.

— Відпустіть мене, — зойкнула Майя, — інакше я зараз вас вжалю просто у серце!

— Ого, просто в серце? — вищирився шершень. — Крихітко, а ти хоробра. Може, почекаєш трішечки з тим жаленням, га?

На Майю напала відчайдушна сміливість. Зібравшись з усіма силами, вона крутонулася, дзвінко та високо загуділа бджолиний бойовий клич і вдарила жалом шершня просто у груди… Проте сталася страшна річ: жало замість того, щоби вразити ворога, лишень зігнулося, ударившись у панцир розбійника.

Шершень гнівно блиснув очима: «Мала, за таке зухвальство я міг просто би зараз відірвати твою голову! Неодмінно так і зробив би, якби не наша королева… Вона, знаєш, дуже полюбляє свіженькими бджілками хрумати, живими, а не здохлими вже. А ти в нас он який ласий шматочок! Тому, як відданий солдат, я просто зобов’язаний віддати тебе своїй королеві!». З цими словами шершень, міцно тримаючи Майю, здійнявся у небо і полетів до замку шершнів.

«Ні, я цього не витримаю», — лишень і встигла подумати Майя — та втратила свідомість.

Коли вона згодом прийшла до тями, то зауважила, що перебуває у геть темному приміщенні. Крім того, тут повсюди стояв гострий, пронизливий дух. Такого смороду Майя ще ніколи не чула і він дуже налякав її. Бджілка поволі пригадала останні події — і їй стало нестерпно сумно. Вона навіть хотіла розплакатись, але стрималася.

«Поки що мене не зжерли, — спробувала вона сама себе підбадьорити, але затремтіла і додала: — Проте, це може трапитися кожної хвилини». Через стіни її в’язниці до бджілки долинали голоси. Майя роззирнулася і побачила, що в одному місці стіна має шпарину: через неї досередини потрапляло світло. Шершні будують свої стіни не з воску, як це роблять бджоли, а використовують уже сухий матеріал, що нагадує м’який сірий папір. Світло, що потрапляло до Майїної в’язниці через шпаринку, дало можливість бджілці трохи розгледітися. Побачене змусило бідолашну бджілку завмерти на місці від переляку… Навкруги лежали тіла мертвих комах. Просто біля ніжок Майї лежав жук-бронзівка, трохи далі виднілися напівзотлілі останки великого туруна, а довкіл на підлозі валялися крильця та пусті хітинові оболонки вбитих бджіл.

«Ой, на мене чекає те ж саме!» — заскиглила Майя. Її трусило від крижаного страху та від побаченого жахіття, тож вона скулилися в куточку своєї темниці.

Та ось Майя знову виразно почула голоси шершнів. Страх перед неминучою смертю знову погнав її до шпаринки і бджілка зазирнула до неї.

Зовні була величезна зала, ущент забита шершнями та упійманими жуками-світляками, які пишно освітлювали похмуре приміщення. Просто посеред зали на троні сиділа королева шершнів. Виглядало на те, що шершні зібрались обговорити якесь дуже важливе питання. Майя уважно дослухалася до кожного слова, що долинало до неї. Вона розглядала шершнів із химерним відчуттям — це була суміш дикого жаху і щирого захоплення. Ще б пак, бджілка уперше в житті мала можливість розгледіти їх зблизька. Трусячись від страху, Майя дивилася на розкішний блиск їхніх золотих панцирів. Чудові чорні смуги, які вкривали все тіло знизу, викликали захоплення, яке відчуває дитина, яка вперше побачить у зоопарку тигра.

Один із вартових пройшовся уздовж стін і наказав світлякам світити щосили. Робив він це тихенько, пошепки погрожуючи, щоби не заважати шумом зібранню: штовхав кожного довгою палицею і шипів раз за разом: «Ану світи, бо зараз проковтну!».

Так, порядки у замку шершнів були просто жахливими.

Майя почула, як королева шершнів мовила: «Отож, ми зробимо, як і домовлялися: на світанку, за годину до сходу сонця, всі бійці збираються разом. Ех, це буде славний наліт на місто бджіл у замковому парку! Ми сплюндруємо вулик ущент, візьмемо тисячі полонених! Гелену восьму — бджолину королеву — я наказую схопити живцем і привести до мене! Бийтеся мужньо і повертайтеся додому із гідною здобиччю! А зараз — усім відпочивати перед боєм!».

Із цими словами королева здійнялася у повітря і разом з почтом та охороною покинула залу.

Бідолашна Майя мало не заридала вголос.

«Мій народ! — схлипувала вона. — Мій дім!»

Бджілка затулила долонею рота, щоби не закричати з розпуки.

«Краще би мені раніше загинути, аніж таке почути, — стогнала вона. — Ніхто не попередить моїх рідних про небезпеку. Їх переб’ють уві сні. Боже милостивий, допоможи мені та моєму народові уникнути цієї злої долі!»

Тим часом у залі згасали жуки-світляки: їх з’їдали одного за одним шершні. Скоро стало зовсім темно, і в замку шершнів запанувала тиша. Видавалося на те, що про Майю просто забули.

У камеру Майї повільно почало проникати слабке світло, і їй здалося, що вона чує, як знадвору лунає нічна пісня цвіркуна. Майя ще ніколи не була у таких страшних місцях, як в’язниця з останками комах у замку шершнів…

Глава чотирнадцята
Втеча

Минуло трохи часу, поступово Майя заспокоїлася і задумалася. «Я сиджу отут, бідкаюся на долю, плачу, — подумала вона, — а в мене ж є здоровий глузд, та й чуюся я ще в силі! Нехай я помру, та зроблю це достойно, не ганьблячи честі мого народу і моєї королеви, які зараз у небезпеці. Я мушу спробувати їх урятувати!»

Відколи Майя утекла з дому, вона рідко пригадувала, що належить бджолиній громаді. Та варто було маленькій дізнатися про підступний план шершнів, як вона відчула величезну відповідальність за подальшу долю бджолиного полісу. Це додавало їй неабиякої рішучості та мужності!

— Хай живе моя королева! — щосили вигукнула Майя.

— Ану, тишина в камері! — почувся ззовні грубий голос. Але ж і жахливим був цей голос! Це, мабуть, кричав охоронець, який саме обходив територію. Очевидно, настала вже глибока ніч.

Коли його кроки завмерли удалині, Майя почала розширяти шпарину в стіні поміж її темницею і великою