Читати книгу - "Клас пані Чайки"

щоб показати йому чергову дурепу. Зараз «зірковий хлопчик» подався до друзів і розповів усім, що Каська безнадійна ідіотка.

Дівчина, звичайно, цього не чула, бо продовжувала сидіти на Максовому ліжку, не розуміючи, що відбувається.

А у вітальні Рафал голосно розповідав усім про те, що сталося в спальні. Присутні реготали. І лише із класу пані Чайки ніхто не засміявся. Єва підійшла до Макса й прошепотіла:

— Нічого не скажеш, гарний у тебе новий однокласник. Справді дешевий блазень!

Напад

— Малгосю! — почувся Мацеків голос, і дівчина озирнулася. Хлопець біг за нею коридором. — Вшануєш мене, Білого Міхала й Алекса грою в скребл у п’ятницю по обіді? — спитав він своїм звичним жартівливим тоном.

— Де?

— У центрі є така кав’ярня, де грають у різні ігри. Якщо набридне скребл, можна пограти вчотирьох у кросвордні пазли чи богл. У них все є!

— Я б пішла, але в скребл ніколи не грала.

— Якщо хочеш, я можу з тобою зіграти декілька разів, у мене є власна гра.

— А коли?

— Та хоч би й нині!

— Сьогодні в мене французька в Палаці культури.

— Тоді після французької, — наполягав Мацек. — А скребл я принесу із собою.

Так вони й домовилися. Малгося багато чула про цю гру, але, на відміну від Мацека, який часто грав у скребл із батьками, не мала жодного досвіду й боялася, що відразу програє.

Мацек узагалі фанатів від різних настільних ігор. Усім у класі було відомо, що він їх знає купу і не лише настільних. Саме він запровадив на уроках гру в «морський бій», а тоді в «шибеницю». Ну, і ще на початку першого року навчання на уроці з нагоди Дня вчителя показав присутнім, як грати в слова. Простеньку гру для двох осіб, для якої потрібні аркуш паперу в клітинку й дві ручки. На папері креслили поле із двадцяти п’яти клітинок, усередині вписували слово з п’яти букв, а тоді треба було додати одну літеру, щоб утворилося нове слово, використовуючи вже вписане у квадрат. Гравець здобував стільки очок, скільки літер було в новому слові. Це мав бути іменник і лише в називному відмінку. Не можна вписувати власних назв. Слова читаються у зворотному напрямі, згори вниз, знизу вгору, справа наліво, лише по діагоналі не можна. Мацек був беззаперечним чемпіоном гри в слова, лише одного разу його переміг Алекс, який написав слово «трава». І хоча Мацек швидко переробив його, отримавши слово «страва», дописавши «с», Алекс, замість того, щоб як завжди дописати, наприклад, «л» або «п», отримуючи «трал» чи «трап», дописав «п», і вийшло «справа». Мацек здивувався і склав слово, яке дало мало очок. Отак Алекс вийшов з перемогою, проте це трапилося вперше й востаннє. Відтоді всі його однокласники азартно грали в слова на нудних уроках, чим викликали невдоволення й навіть гнів класної керівнички. Та нічого не вдієш! Адже не можна позабирати в усіх папір і ручки. Крім того, вона сама колись похвалила словесні ігри, сказавши, що скребл і богл розвивають уяву, а познайомившись із грою в слова, заявила, що вона чудова, яка, до того ж, нічого не коштує.

Того дня на французькій Малгося думала лише про скребл і Мацека. Дівчина зовсім не могла зосередитися на уроці й не слухала Мадам, яка, на щастя, викликала її лише кілька разів, і Малгосі вдалося щоразу відповісти правильно.

Урок закінчився, але Мацека під Палацом культури, де вони домовилися про зустріч, не було.

— Як так можна? — докоряла собі Малгося, сердита, що не взяла вдома мобільний.

Вона хвилин із п’ятнадцять тупцювала біля входу, а тоді, похнюпившись, попленталася на трамвайну зупинку. Коли дівчина вийшла із трамвая й повільно пішла додому, вже сутеніло. Раптом за спиною почулися кроки. Малгося подумала, що за нею біжить Мацек, аби попрохати пробачення за своє запізнення. Може, приїхав наступним трамваєм? І вона вирішила не озиратися. Нехай Мацек подумає, що вона на нього сердиться. І раптом… хтось підбіг до неї й повалив на землю, намагаючись вдарити по голові. Малгося блискавично ухилилася й щосили зацідила нападника в обличчя. Той не здавався. Здер з неї окуляри й несподівано втік так само швидко, як і з’явився. Малгося ледве підвелася із землі. Її аж трусило, сльози струменіли по обличчю, серце гупало, наче молот. Дівчина побігла додому. Побачивши заплакану доньку, яка тремтячим голосом розповіла про те, що сталося, батько не чекав дальших пояснень. Він схопив газовий пістолет, який досі лежав у шухляді письмового столу і, не зважаючи на мамині протести: «Не будь смішним! Це немудро! Однаково нікого не знайдеш!» — вибіг з дому.

Через п’ять хвилин до помешкання вбіг засапаний Мацек. Він уже знав, що трапилося. Малгосиного тата хлопець зустрів унизу. Мамі дівчини він пояснив, що простояв у вестибюлі Палацу півгодини. Мабуть, вони не зрозуміли одне одного, тож Малгося чекала біля будинку, а він — усередині. Справді халепа!

Хлопець увійшов до Малгосиної кімнати. Дівчина лежала долілиць на ліжку. Плечі здригалися. Мацек мовчки підвів її й міцно обняв. Так вони просиділи годину. Обоє нічого не говорили, лише Малгося схлипувала, а її сльози капали Мацекові на шию й стікали за коміром по спині. З рюкзака, покинутого біля столу, видніла коробка отієї злощасної гри. Мацек весь час гладив Малгосю по спині. Відчував запах її волосся, уривчастий подих на своїй шиї. За якийсь час озвався першим:

— Ніколи собі не подарую, що ми не зустрілися. І який же я ідіот, що не взяв мобільника!

— І я… не взяла… — схлипнула Малгося.

— І я не прийшов раніше й не пошукав тебе біля кабінету, — шепотів Мацек і стискав правий кулак від безсилої люті. Лівою рукою весь час гладив Малгосю по волоссю. — Якби я знав раніше, що в тебе