Читати книгу - "Велике плавання"

«Занести в журнал 11 вересня: вдень — 15 ліг, вночі — 16 ліг».

А проти середи, 12-го:

«Пройшли за добу 22 ліги».

Та що ж це я?! Пан звелів мені переносити в журнал цифри, що стоять праворуч. Пілот, очевидно, також одержав таке ж розпорядження. Одначе, щоб одігнати всілякі сумніви, я ще раз запитав пана, якими цифрами мені слід керуватися.

— Я звелів тобі перенести в журнал цифри, що стоять праворуч, — дуже тихо і виразно мовив адмірал.

Але з того, як до його щік почала повільно припливати кров, я зрозумів, що справи кепські. Пам'ятаючи недавню пригоду з картою, я промовчав, а пан говорив далі вже дещо лагідніше:

— Синьйору пілоту я змушений був диктувати, а на твою кмітливість можна покластися…

Я мовчки заглибився в роботу. Спочатку, щоб не збитися, на окремому аркуші записав усі потрібні мені цифри, потім почав переносити в журнал. Постоявши кілька хвилин за моєю спиною і, певно, задоволений моєю роботою, адмірал вийшов.

І тут мене знову охопили сумніви.

Почерк у мене від природи нерівний і нерозбірливий. Це сталося тому, що в житті мені доводилося мало писати. Зараз, майже щоденно ведучи записи у своєму щоденнику, я потроху починаю виробляти стійкіший і красивіший почерк.

Треба сподіватись, що коли ми повернемося в Європу, я стану справжнім ескрівано[56].

Але поки що в Європу ми ще не повертаємось і почерк у мене ще не вироблений. Потрібно, однак, сказати, що коли я не вельми поспішаю, то цю ваду свою можу надолужити з надміром: у майстерні Антоніо Тульпі я засвоїв не лише мистецтво гравера, але й навчився, на бажання замовців, переносити на срібло або на мідь їхні підписи або їхні вірші з такою точністю, що самі замовці не могли відрізнити свій підпис чи написаний ними сонет від моєї копії. Майстер Тульпі навіть пожартував якось, що я зможу розбагатіти, підробляючи підписи на векселях, якщо тільки не потраплю за це до в'язниці.

Записи в корабельному журналі, занесені моїм власним почерком, навряд чи справили б приємне враження. Скопіювати рядки щоденника, виведені хворою, тремтячою рукою адмірала, було б мені найлегше, але ж не для цього він мене покликав. Можливо, він чув від Орніччо про це моє вміння, і зараз мені потрібно скористатися з нього і скопіювати справжній почерк пана? І я вирішив після 10 вересня вести записи в корабельному журналі так, щоб найпильніше око не змогло їх відрізнити від записів, зроблених доти звичним почерком адмірала.

Не встиг я вивести один рядок, як пан знову чогось увійшов у каюту. Я чув його подих за своєю спиною і чекав, що ось-ось почую з його уст похвалу. Він мовчав. Я збентежено оглянувся.

— Я знову зробив не те, що треба? — спитав я ослаблим голосом.

Пан, поклавши мені руку на плече, мовчки почав перегортати корабельний журнал у зворотному напрямку.

— Дуже цікаво… — нарешті вимовив він. — У тобі, Франческо, відкриваються все нові й нові якості!

Я мовчав. Не стане ж пан хвалити мене, як Антоніо Тульпі, за те, що я можу підробити чий-небудь підпис.

Ні, він хвалити мене не збирався, а звелів мені марно себе не переобтяжувати.

— Серед моряків мало каліграфів, — сказав він, усміхаючись. — Пиши так, як ти пишеш звичайно, не намагайся копіювати мій почерк. Мені важливо, щоб корабельний журнал вели дбайливо. Більше мене ніщо не турбує.

Я захоплено взявся до роботи. Якщо так, я постараюсь писати якнайакуратніше.

Працював я зараз уже машинально, не задумуючись над тим, що переписував. Лише інколи, коли втомлювалась рука чи потрібно було загострити перо, я зупинявся і перечитував написане. Так, наприклад, у четвер, 13 вересня, в адміраловому щоденнику було записано таке:

«Тим самим шляхом пройшли на захід 33 ліги. Течія супротивна».

А поруч дописано:

«До журналу занести 28 ліг».

17 вересня пан відзначає у щоденнику, що вода в Морі-Океані майже прісна, погода сприятлива і тиха, і все це свідчить, що ми наближаємося до землі. І тут дописано:

«Заносити до журналу не слід».

Боже мій, боже! В який раз я вже одержую підтвердження того, що у найважчі свої хвилини пан знаходить у собі сили вести спостереження над Північною зіркою або наявністю у воді солі. Жаль тільки, що все це він залишає при собі, а не відкриває усіх таємниць нам, як це завжди робив на кораблі синьйор Маріо, а в Генуї — наш добрий синьйор Томазо. Занісши всі потрібні записи до журналу, я пішов нагору — розшукати Орніччо або хоча б синьйора Маріо, щоб вони розтлумачили мені все незрозуміле. Навіщо адміралові знадобився цей подвійний рахунок віддалей…

Одначе друг мій, стрівшись зі мною на палубі, вислухав мене і заявив, що інакше пан чинити й не може.

— Тільки ти поменше мели язиком про все це, — додав Орніччо. — Не всі так сліпо довіряють адміралу, як ми з тобою! Адже ж адмірал присягався Христом і Мадонною, — пояснив Орніччо, — що ми ось-ось доберемося до Індії. Він і зазначає менші віддалі, щоб марно не розбуркувати команду. А записи,