Читати книгу - "Месник"

валандається туди-сюди, не обійдемося без шуму.

– Тренування цілий день, – вставив бородань.

– Будемо чекати цілий день.

– Зі мною ви зможете пройти.

– А там ти нас здаси?

– Спокійно, пацани, – втрутився Сергій. – У мене є «козяча ніжка». Тут уже справа принципу. Ходімо. Я приставлю свою улюблену фіночку цьому хохмачеві під ребра. Одне слово зайве, один рух, і йому… Ви ж пам’ятаєте, як я духів по кишлаках водив?

– Як баранів! На прив’язі! – підтвердив Вітьок.

– У мене є заперечення. – Душман опустив скло, закурив. – Якщо ми підемо зараз, цей клієнт запам’ятає всіх, якщо ми будемо чекати – втратимо день. А день – це багато… Вирішуйте.

– Як ви думаєте, – на загальний подив, обізвався бородань, – чому я так швидко погодився? Чому не тягнув час? Невже я виглядаю слабаком? Невже не витримав би пару сеансів? Душман, ти що, думаєш, що тебе в місті не знають? Ти сказав «а», і «б» вже можеш не говорити, ти серйозний супротивник, грати з тобою треба чесно.

Якийсь час дивилися один на одного. Все ясно – тепер нічого не лишається, як іти до кінця.

– Хлопці, життя обіцяє бути дуже цікавим, – порушив мовчанку Вітьок і зняв пов’язку з обличчя бородатого.

– Я все одно буду вести тебе на прив’язі, – усміхнувся до зрячого бранця Сергій.

Що таке на прив’язі, бородань незабаром зрозумів і переконався, що в житті є ще такі речі, про які він навіть не здогадувався. Один палець його стража кільцем обхопив ремінь, «козяча ніжка», як називав Сергій фінку, жорстко вперлася під ребро.

– Необережний рух – і ти сам нанижешся на ніж, – пожартував веселий Сергій, – я буду взагалі як би ні при чому.

– Олеже, чекай у машині. Сергій з «бородою» попереду, ми з Вітьком за ними. Ніяких розмов із знайомими. «Привіт» і «поспішаю» – все! У боксі в’яжемо всіх чужих і бородатого в тому числі, забираємо Модю, закриваємо бокс… А завтра… буде завтра.

До спортзалу ніяких проблем не було. У спортзалі кожний другий кивав бородатому, щось говорив. Бородатий виконував домовленість, за що Душман був у душі йому вдячний. Біля боксу зупинилися всією компанією. Дебелі двері. «Такі тільки підривати!» – свиснув Вітьок. Бородатий постукав кілька разів умовним стуком, просвистів мелодію. Ізсередини повернули ключ. Сергій приліпив бородатого до стінки Двері відчинилися.

– …до вечора привезти одного «голубого» з телебачення, нехай би відідрав цього колгоспника! Чуєш, Мішичу… Ти де?

Квадратний лисий страж висунувся в коридор. Мішич уважно спостерігав, але пропустив, коли назустріч лисин вилетів кулак. «Чпок!» Душман і Вітьок влетіли в бокс, Сергій холоднокровно, але швидко й акуратно завів слідом Мішича, вільною рукою щільно причинив двері.

У боксі було тихо. Душман і Вітьок приросли до підлоги готові стрибнути в будь-який момент. Навпроти них стояв білявий худий носатий пацан, виставивши перед собою руку з тремтячим «ТТ». Лисий лежав під стінкою, підвернувши руку. У дальньому кутку стояв спортивний снаряд – кінь, до якого був приторочений чоловік у позі «раком», руки прив’язані до ніг.

– Спокійно, Пацюк! Не стріляти! – тихо, але чітко вимовив Мішич.

– Стояти! – закричав білявий. – Мішич! Ти з ними?! Гад!!!

– Пацюк! Опусти ствол! Зараз приїде Бергамот, він велів відпустити…

– Не вірю! Я буду стріляти!

– Безбашенний, – ворухнув губами бородань, – цей вистрілить…

– Не вистрілить, – прошепотів у відповідь Сергій.

Мішич раптом відчув, що на ремені немає залізного кільця пальців, що під ребром не живе гостре і колюче… Ніхто не бачив, як вилетів ніж, усі побачили лише, як білявий завалюється, підкинувши руки. Душман у стрибку впіймав пістолет.

– Він же на запобіжнику… Гад!

Мішич із подивом дивився на «козячу ніжку», яка стирчала з горла Пацюка.

Вітьок висмикнув ніж, струмінь крові вдарив угору і швидко стишився. Вітьок розрізав мотузку, Душман допоміг Модесту стати на ноги.

– Я знизу кидати не вмію, – сказав Модя, дивлячись на Сергія, – тільки зверху.

– Навчимо, – кинув Сергій.

– Дякую! – Модест простягнув набряклу долоню Душману. – Чорт забирай, а я на тебе чекав.

– На село? – усміхнувся Душман.

– На село! – серйозно відповів Окунь.

– Мішич, – підійшов до бороданя Сергій, – доведеться тебе прив’язати.

– Це краще, ніж убити, – похмуро пожартував бородань.

– Втомлені, але щасливі… – почав було Вітьок.

– Тихо! – обірвав його Душман. – Наслідили ми, братики… Бородатого до батареї, а лисого в’яжіть до цього… коня, мать його. Мішичу, воювати будемо?

– Будемо, Душмане. Тільки без ментів. А воювати тепер будемо, сам розумієш.

– Розумію, мля! До зустрічі…

– Так отож… – дзенькнув наручниками Мішич. – А не хотілося б…

Двері замкнули на ключ, вийшли без пригод. Олег нічого не питав, усі повернулися, дружбана виручили, значить, усе нормально.

– Що далі? – спокійно запитав Сергій.

– Їдемо в село! – відповів Душман.

– Стоп! – Модест вивудив у Сергія сигарету, прикурив. – Вам у місті треба визначитися. Душмане, піджени мені кого-небудь із таксистів, у селі в мене проблем немає, заберу одну людину і під’їду до вас.

– Думаєш?

– Впевнений.

– Умовив.

Модест майже прийшов до тями, звичайно, нила спина боліла голова, але – вільний!

«Чорта лисого тепер мене візьмете! Треба б Сані передати, що його підставляють. Але у Сані охорона, і сам він не лох. А Лана в селі, раптом туди Бергамот бійців послав? Ех! Знати б!»

– Ідіть у кафе навпроти зупинки тролейбуса. Гниле місце, коньяк можна, жратва дрянь. Я миттю буду, Олег, зі мною.

Душман стартонув з місця, війнувши запахом паленої гуми…

* * *

Бергамот поглядав на годинника, тримаючи в руці маленький пульт. Десята. Ще півгодини і… Краще, щоб це відбулося на трасі, між містом і