Читати книгу - "Пустоцвiт"

от що іще: поки ми за кордоном, називай-но мене просто Григорієм, а не на ім'я та по батькові. Це вдома будеш мене Григорієм Миколайовичем звати, а тут по батькові не заведено. Добре?

– Добре, Григорію Миколайовичу… Тобто, Григорію.

– І давай-но перейдемо на «ти». Домовилися?

– Домовилися… Григорію.

– Отак краще! – похвалив Теплов. – Тепер от що… До початку занять є ще пара тижнів, і наскільки я можу судити, тобі за цей час треба дечому повчитися. Насамперед – аналізувати ситуацію й виносити з кожної події раціональне зерно, щоб не повторювати минулих помилок. Візьмемо випадок з Генрієттою. Колись і я, відправившись учитися за кордон, попався на гачок однієї тамтешньої дівиці. Однак на відміну від тебе, я не мав наставника, що підказав би, як краще поводитися. Для мене все скінчилося, скажімо так, непогано: я одружений, моя дружина-шведка добра господиня, розважлива, справно утримує дім під час моїх довгих відряджень, у нас підростають дві прекрасні донечки. Щоправда, вона старша від мене й, якщо чесно, не красуня… але ж з її обличчя не пити води?! І взагалі, могло бути гірше, набагато гірше… Це вже на яку панянку натрапиш: добре, якщо схожа на мою Інгрід… тобто, на Єлизавету Марківну – а раптом виявиться сварливою або марнотраткою, або вертихвісткою, прости Господи?! Тоді будеш із нею довіку мучитися.

Юнак кивнув.

– От і добре… А що ти про дочку нашого господаря скажеш?

– Про Генрієтту? – здивувався Кирилко. – Нічого не скажу… А що?

– Ну, якщо нічого, тоді, виходить, усе гаразд. Але на випадок чого звертайся до мене, не соромся. Зрозумів, юначе?

– Зрозумів, Григорію Микола… Тобто, Григорію.

– От і добре. Далі, не варто грубіянити, кричати й загалом піддаватися на провокації. Пруссаки – люди практичні, тож у випадку виникнення будь-якої напруженої ситуації твої дії мають бути наступними: визнач головного, вкажи йому, що тебе не влаштовує й прозоро натякни, що якщо все триватиме в тому ж дусі, він утратить дохід – запевняю, все одразу ж переміниться на твою користь!

– Я розумію, Григорію Микола… тобто, Григорію: головне – не піддаватися на провокації.

– Правильно. Тепер про шинки й таверни. У тутешніх закладах, як правило, немає кухонь. Усе готується просто в залі: м'ясо на вертелі й суп. Не соромся: перевір, принюхайся, щоб тобі не підсунули тухлятину або кислятину. Вимагай, щоб їжу приносили на блюді – столи тут не миють. Ложку й ніж обов'язково носи із собою. Бери приклад з мене…

Теплов витягнув з-за пазухи вирізьблену дерев'яну ложечку.

– Отак… Ніж тобі купимо вже сьогодні, ця річ стане в нагоді й для обіду, і для оборони. Про всякий випадок поговоримо про оплату обідів…

– Ну звичайно, за обід треба заплатити, аякже?! Моя мати тримала шинок, я знаю, що вона ніколи нічого не відпускала боржникам.

– Правильно, Кириле, боржників ніхто не любить. Однак я про інше: ще тільки замовляючи обід, неодмінно запитуй, скільки що буде коштувати. Найкраще сторгуватися наперед. Гроші рахунок люблять, і погано доведеться тому, у кого їх не вистачить у відповідальний момент…

– Зрозуміло, Григорію.

– Тепер про університет. Я стану виділяти тобі певну суму грошей спочатку на один день, потім на тиждень, а потім уже й на місяць. Ти повинен навчитися правильно витрачати видану тобі суму, тому що за кожну витрачену тобою копієчку я зобов'язаний прозвітувати особисто перед государинею імператрицею. І от що іще: коли я вчився, у нас в університеті старший студент міг запросто відібрати гроші в молодшого.

– І як же вчинити в цьому випадку? – поцікавився Кирило. – Дати відсіч?

– Ні, у цьому випадку найпростіше віддати, бо на твоє навчання коштів відпущено з запасом, бійки ж – справа кепська.

– А ти як вчиняв?

– Я був обмежений в коштах, тому завжди бився. Але в тебе інший випадок…

– А як щодо бійок?

– Якщо вимагають грошей, можна поступитися й віддати. Гроші – це плинне. Але честь – річ інша! Честь за гроші не купиш, її захищати необхідно… За честь треба боротися не на життя, а на смерть. Хоча в Альбертіні заборонені дуелі й навіть носіння шпаг, це не означає, що двобоїв не буває… Тож про дуель ти зобов'язаний мені доповісти будь-що. Добре?

– Звісно, Григорію, обов'язково доповім! А якщо на кийках битися?

– Хоч на кийках, хоч на ножах – дуель іде до повної перемоги одного з учасників, такі тут звичаї.

– Але в цьому випадку можна й загинути!..

– Можна. Хоча зазвичай до крайнощів не доходить. Загинути можна від інших спокус і дурних звичок – від пиятик, карт або дівок. Ну, із цим лихом ми вже розібралися… А от щодо випивки й карт…

– Пити не буду, хоч убий! – ревно скрикнув Кирило. – Мого батька на той світ горілка проклятуща відправила. Не хочу повторювати його долю…

– Ні, Кириле, пити однаково доведеться, просто тримай себе в рамках. Визнач норму. Насправді наука ця нехитра, навчу тебе, є на цей рахунок кілька секретів…

Юнак лише зітхнув.

– Зате карти – це справжнє прокляття, що засмоктує й не дає вчасно зупинитися! Тут принцип один: узагалі не сідай грати! А вже якщо сів, не витерпів – вставай після першої ж гри, особливо після виграшу! Будеш так поводитися – завжди при грошах залишишся.

Ну і щодо дівок… Хоч і говорив уже, повторю знов: будь обережний, інакше дочки господарок або самі господарки по судах затягають! Або гірше того: народять, а дитинча – вилита копія твоя! Тому з дівками краще зустрічатися в салонах спеціальних. Там заразом і поговорити можна про мистецтво, про всякі інші приємні речі…

Все, чому вчив його Теплов, Кирилко всотував як губка й надалі неухильно виконував. І був дуже вдячний за корисну науку.

* * *

Почалося навчання в Альбертіні. В юрбі веселих щасливих студентів Кирило виділявся сумним і замисленим