Читати книгу - "Спроба Павла Скоропадського"

яким ««тимчасово, до часу реформи Генерального Суду та утворення при ньому часопису для оголошення законів, останні оголошуються в «Державному вістнику» розпорядженням Державної канцелярії». Наступний крок – створення «на місцях» на підставі відповідного наказу Міністерства шляхів від 31 травня «слідчих комісій для розслідування справ служачих, звільнених за участь у більшовицькому повстанні». Декларована мета – «необхідність поставити справу ближче до життя і тим дати можливість розв'язувати питання якнайшвидче і найсправедливіше». 30 травня оголосили «Закон про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі», згідно з яким усі службовці цивільних установ мали скласти урочисту присягу такого змісту: «Урочисто обіцяю вірно служити Державі Українській, визнавати її державну владу, виконувати її закони і всіма силами охороняти її інтереси й добробут», а у випадку відмови – бути звільненими із займаних посад. Судді цивільного відомства мали прийняти таку обітницю: «Урочисто обіцяю додержувати вірності Державі Українській, твердо виконувати її закони, чинити справедливий суд, як совість мені каже, і завжди поводитись відповідно з гідністю свого стану». 30 серпня унормували статус «урядових осіб колишніх російських судових інституцій до судових установ Української Держави» та асигнували на їх утримання 600 000 крб. 7 вересня на території Української Держави було скасовано дію російських законів, «які обмежували цивільні права колишніх російських, а нині українських громадян, що походять з Австро-Угорщини, Германії, Турцїі та Болгарії».[129] Місцеве самоврядування

Чергове життєво важливе завдання, яке мав розв'язати новий режим, – відновити діяльність органів місцевого самоврядування. Внаслідок буремної діяльності як Центральної Ради та її інституцій, так і різноманітних робітничих, солдатських та селянських рад тут панував тотальний хаос. Розпочали, як годиться, з аудиту. 7 червня голова уряду доповів на його засіданні проект регламенту тимчасових комісій «для обревізування органів місцевого самоврядування». Справа, вочевидь, затягнулася – руки до неї дійшли хіба наприкінці літа. Впродовж трьох днів – 29 і 30 серпня та 16 вересня – уряд спромігся розглянути й ухвалити рішення щодо змін діючого на той час законодавства про громадське керівництво містами. За тиждень – два перед тим, а саме 17, 20, 21 і 23 серпня, переглянули законодавство по виборах гласних («депутатів», як сказали б сьогодні) губернських та повітових земств.

Ще один напрямок діяльності – встановлення ділових, продуктивних взаємин між органами центральної влади та органами місцевого самоврядування – займав важливе серед інших місце в діяльності нової державної адміністрації.

Вже 7 червня Ф. Лизогуб як міністр внутрішніх справ надіслав губерніальним старостам відповідний циркуляр, в якому констатував: «…самоврядування виконують серіозні державні завдання і несуть відповідальні обов'язки по місцевому господарству», а тому, вказував міністр, їх розпуск можливий лише у «виключних випадках» та за неодмінної умови інформування МВС, яке і мало ухвалювати остаточне рішення[130]. 29 червня це розпорядження набуло форми відповідного закону.[131]

Радикально реорганізували управління столицею. Законом від 1 серпня Київ виокремили зі складу губернії, узаконили входження до складу міста численних на той час околиць («Пуща-Водиця, Верхня та Нижня Солом'янки, Батиєва Гора, Протасів Яр, Караваєвські Дачі з землями, Святошино, Деміївка, Саперна Слобідка, Чоколовський, Голосіївський ліс, Вітянські поля, Горенка, Борщагівка, Жуляни, територія від залізничних казарм до шосе і хутори Дехтярі і Грушки, вся територія коло Поста-Волинського і сортировочної станції й Остерського повіту Чернігівської губернії: Труханів Острів, Передмістна Слобідка, Микільська та Кухмістерська й Дарницькі дачі») і поклали оперативне управління новоутвореною територією на Київське столичне отаманство з бюджетом 203 200 карб[132]. Аналогічну управлінську схему застосували і щодо окремого в межах Української Держави цивілізаційного утворення – Одеси. 1 серпня тамтешнього «градоначальника» перейменували на «Одеського міського отамана»; бюджет міста визначили у розмірі 179 850 карб[133]. 2 жовтня схему управління столицею змінили: відповідальність за стан справ у столиці поклали на «тимчасову правительственну комісію по порядкуванню справами місцевого управління та господарства міста Києва в складі десяти осіб під головуванням одного з сенаторів із Загального зібрання Державного Сенату, по запрошенню Ради Міністрів, і членів, призначених міністром внутрішніх справ». Ці зміни, ймовірно, були пов'язані з планами уряду щодо переведення виборів до органів міського самоврядування. Це підтверджує виданий того самого дня «Закон про зміну діючого Статуту громадського управління міст», який передбачав проведення відповідних виборів у поточному році. Одночасно закон оголошував припинення «уповноваження гласних міських дум, обраних на підставі постанови б. Тимчасового правительства від 1 травня 1917р.»[134], що поклало край діяльності вільно обраних органів місцевого самоврядування на наступні 70 років.

Оцінювати діяльність центральної гетьманської адміністрації на цьому напрямку, як і на всіх інших, треба зважено. В даному конкретному випадку треба взяти до уваги, що УД de facto перетворилася на федеративну державу: «Україна розпалася на 8 губернських старосте, у яких усі питання вирішувалися, виходячи з політичних і особистих амбіцій старост-губернаторів», а «до влади на місцях прийшла аристократія і генералітет (особливу симпатію гетьман мав до генералів і офіцерів-кавалеристів»).[135]

Частина IV
Запровадження протекціоністських та адміністративних заходів регулювання економіки

Подолання руїни, на яку