Читати книгу - "Ге, людина з Моого, Ота Шафранек"

бо не знають, що таке покара. Вони вчинять щось таке, щоб ти більше не могла проти них свідчити.

— Скажи, Ге, що ж це вони таке зроблять? — допитувався Ладіслав.

24
ЧИ ПІШОВ БИ ЛАДІСЛАВ ЗА ГЕЛЕНКОЮ У ВОГОНЬ?
ДВОЄ МООГАН НА РОСІЙСЬКОМУ КОЛЕСІ.
ЇХНЯ НЕСПОДІВАНА СМЕРТЬ

— Одного похмурого осіннього дня Геленка не повернеться додому, Ладіславе, вона щезне в імлі. А через багато літ до тебе прилетить мооганка й скаже…

Та мені не дали докінчити… Вони вибухнули водночас, Кароліна й Ладіслав, але жодне з них не помітило з серця, що обурюються разом, отож мої вуха мусили приймати дві бурі водночас. Для зручності читачів подаю кожну з них окремо.

Кароліна:

— Невже моогани й справді здатні на таке? Це ж викрад, звичайнісінький злочин.

Ладіслав:

— Боюся, що далеко з нею ви б не зайшли, вельмишановні моогани. Ви забуваєте, що й на невидимих є пастки.

Кароліна:

— Напасти серед вулиці на дівчину, живосилом забрати її до іншого дому — це схоже на середньовічних турків і маврів, а не на твоїх мооган.

І нарешті Ладіслав:

— Тільки спробуйте, шановні моогани. Затямте собі, що коли тут забракне когось із людей, ви не матимете ніде спокою, поки не віддасте його. Ви більш не підніметесь із нашої Землі. Та якби навіть і врятувалися, якби навіть і врятувалися, кажу я вам, все одно затямте собі. Я скрізь не даватиму вам просвітку.

Ми їхали темною рівниною. В кінці її блищали вогні атракціонів, з репродукторів линули пісні, брязкав дріб.

Йозіфек дуже одстав від нас, і я зупинився, щоб зачекати його. Та мої супутники не знали, чому я не їду далі, й змовкли. Я відчув, як вони напружилися, а в дзеркальці помітив, що Геленка мимохідь бере Ладіслава за руку. Може, щоб уборонити його, а ще скоріше, щоб Ладіслав уборонив її.

Я обернувся до них.

— Ти нагадав мені, Ладіславе, одну історію. По всьому світу шукав брат сестричку, яка десь пропала, йому порадили летіти від планети до планети, скрізь питати про неї. На першій планеті йому довелось вийти на шпиль високої крижаної гори; сестри там не було. На другій іти у вогонь, та й там він не знайшов її. На третій планеті сестричка сиділа в колі між дев'ятьма величезними лютими псами. Найбільший і найбридкіший сидів біля її ніг. «Братику, не йди по мене!» — вигукнула вона.

Пси наїжилися. Найбільший і найбридкіший пес загавкав, щоб вони пропустили непроханого гостя, мовляв, він сам дасть собі з ним раду. «Вернись, братику, вернися». Сестричка плакала, благала, але брат крок за кроком наближався до неї. Чого б він мав вертатися? Обминав псів, наче це були грядки з квітами.

Так він дістався всередину кола, й далі ніхто не стояв йому на дорозі, хіба та потвора з потвор. Пес був весь шолудивий, рябий і цибатий, як олень. «Стій, — загарчав він, — ти хочеш, щоб тебе роздерли за неї?» Брат на мить злякався, але тут же отямивсь: «Я був уже й на крижаній горі, але не замерз». — «Ти згоден, щоб тебе роздерли за неї?» — «Я був уже у вогні, але не згорів». — «Ти згоден, щоб тебе роздерли за неї?» — загарчав пес утретє й клацнув зубами. «Згоден». — «Тоді ти встережеш її ліпше, ніж я. Забирай її». І наказав усім псам, щоби вони пропустили сестричку та її хороброго брата.

Чи сподобалася тобі, Ладіславе, моя притча?

— Ні, не сподобалася. Той братик був макуха. Мухи, з'їжте мене. Ти згоден, щоб тебе роздерли за неї? Згоден. Чим я їй зараджу, коли мене роздеруть на шматки? Я б спершу кинув псам щось таке, що нагадує м'ясо, а це було б гумове тісто. А тоді, коли їм зціпило б зуби, я спокійнісінько пішов би по сестру й ще посміявся б, як ці страховиська мелють губами.

На шосе за нами вже стояв Йозіфек. Він приглушив мотор і запитав:

— Чого ми стоїмо?

Я відповів, що зараз поїдемо далі. В сутіні поруч себе я бачив, як усміхається Кароліна.

— Ти метикуватіший, — сказала вона Ладіславові, — але у всьому іншому цей герой, про якого розповів Ге, — твоя точна подоба. Ти теж пішов би у вогонь.

— Навіть не подумав би!

— За Геленкою?

— Облиште, — поквапилася Геленка відповісти за Ладіслава. — Яка рація питати про такі речі? Ви знаєте, що Ладіслав — виняткова людина і що за ним треба наглядати.

— Дурниці, — мовив Ладіслав. — Ге навмисне оповідає байку, щоби не слухати того, що йому не до вподоби.

— Зовсім ні, — засміявся я. — З самого полудня, Ладіславе, я не хотів слухати нічого іншого, крім того, що ти казав про себе. Я кажу тобі, як той бридкий пес: бери свою сестру. І вам не треба вже боятися туманних осінніх днів, взагалі не треба вже нічого боятися. Ви обоє нікуди не щезнете.

— Це вже наша справа, — гордо відказав мені Ладіслав і задивився на вогні атракціону. Потім сказав, що він хотів би покататися на розкрученій каруселі.

Ми теж не заперечували. Кароліна запитала Йозіфка. Той сказав, що він проти зайвих зупинок на пустирях, але проти розкрученої каруселі не має анічогісінько.

Ми проїхали ще кількасот метрів і спинилися. Довкола нас кружляли вогні, навперебій грала музика, буяли веселощі, як вогонь у каміні.

Ми з Йозіфком розстріляли у тирі ляльок на Каролінин і Геленчин загад. Ладіслав тільки спостерігав за нами, казав, що не має для стрільби настрою. Потім ми з ним так розкрутили карусель, що нам аж голова пішла обертом. З Кароліною ми гойдалися на гойдалці, пустували так,