Читати книгу - "Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта, Ірвін Ялом"

нічим не відрізняється від інших чоловіків, з ним усе нормально, нічого серйозного і він не смертельно хворий.

Досі я не відраджував його від таких думок. У принципі, краще не руйнувати такі захисні реакції аж до часу, коли не з’явиться більше проблем, ніж способів їх розв’язання, або хтось не запропонує щось краще на заміну. Реінкарнація — яскравий приклад такої захисної реакції, хоча я особисто вважаю це формою заперечення смерті, але ця концепція чудово допомагала Карлосу (як і багатьом іншим людям). Я вирішив, що не треба позбавляти його цих захисних переконань, які наразі підтримували його, слід погодитися, що в цьому разі ідея реінкарнації буде своєрідною турботою про пацієнта.

Але з часом його система заперечення втрачала свою силу і слабшала.

— Карлосе, ви справді вірите, що, якби провели Рут до машини, у вас з’явився б шанс одружитися з нею — нехай один з десяти чи навіть менше?

— Одне може привести до іншого. Між нами щось відбувалося. Я відчував це. Я знаю те, що я знаю!

— Але ви кажете щось схоже кожного тижня — жінка в супермаркеті, секретарка в стоматології, касирка в кінотеатрі. Ви навіть відчували те саме із Сарою. Пригадайте, скільки разів ви чи якийсь інший чоловік провели жінку до машини і не одружилися з нею?

— Гаразд, гаразд, можливо, це буде лише один відсоток чи піввідсотка вірогідності, але все одно в мене ж був шанс, якби я не був таким дурнем. Мені навіть на думку не спало, що я можу провести її до машини!

— Те, про що ви кажете, вас справді дуже хвилює! Карлосе, я буду трохи різким. Це все не має ніякого сенсу. Усе, що ви мені розповіли про Рут, — ви говорили з нею лише п’ять хвилин — це те, що їй двадцять три роки, у неї двоє маленьких дітей і вона нещодавно розлучилася. Давайте будемо реалістами: адже ви самі кажете, мій кабінет — саме те місце, де потрібно бути чесним. Що ви збираєтеся їй сказати про своє здоров’я?

— Коли я ближче з нею познайомлюся, я, звичайно, розповім усю правду: що в мене рак, і що він під контролем, і що лікарі можуть його вилікувати.

— І?

— Я скажу їй, що лікарі не можуть передбачити майбутнє, що кожного дня з’являється купа нових методів лікування, що в мене можуть бути рецидиви в майбутньому.

— А що саме повідомили лікарі? Вони так і сказали, що можуть бути рецидиви?

— Ви маєте рацію — у мене будуть рецидиви, якщо не винайдуть новий метод лікування.

— Карлосе, я не хочу бути жорстоким, лише об’єктивним. Поставте себе на місце Рут — двадцять три роки, двоє малюків, пережила важкі часи, очевидно, що шукає сильного чоловіка, який зможе утримувати її та її дітей; має лише поверхові знання та усі можливі страхи перед раком, — чи ви є тим чоловіком, якого вона шукає? Чи захоче вона добровільно миритися з невизначеністю стану вашого здоров’я? Чи ризикне вона поставити себе в ситуацію, коли буде змушена доглядати хворого? Які справжні шанси, що їй таки вдасться пізнати вас таким, яким ви хочете, і що вона захопиться вами?

— Можливо, жодного з мільйону. — Карлос сказав це сумним і стомленим голосом.

Я був досить жорстоким. Так, я міг би цього не робити і просто посміятися з нього, але так я визнав би, що він не здатен розуміти реальність. А це було б набагато жорстокіше. Його фантазії про Рут давали йому змогу відчувати, що хтось досі може схвилювати його і що ним можуть цікавитися. Я сподівався, він зрозуміє, що моє бажання спонукати його до такої розмови означало те, що я піклувався про нього. Я не хотів сміятися з нього за його спиною.

Усі погрози та вихваляння зникли. Тихим і м’яким голосом Карлос запитав:

— І як мені цього позбутися?

— Якщо все, чого ви зараз хочете, — це спілкування, тоді час відмовитися від гарячкового прагнення знайти собі дружину. Я спостерігаю за тим, як ви намагаєтеся це зробити, уже кілька місяців поспіль. Я гадаю, що саме зараз час припинити так знущатися із себе. Ви щойно завершили складний курс хіміотерапії. Чотири тижні тому ви ще не могли їсти чи вставати з ліжка, вас постійно нудило. Ви страшенно схудли, а зараз ви набираєтеся сили. Припиніть поки що шукати собі дружину. Ставте перед собою досяжні цілі — ви це можете робити так само, як і я. Сконцентруйтеся на позитивних моментах від звичайної розмови. Намагайтеся поглибити дружбу з людьми, яких ви уже знаєте.

Я побачив, як на вустах Карлоса з’являється зухвала посмішка. Він знав, яким буде моє наступне речення: «А яке може бути краще місце для спілкування, ніж група?»

Карлос дуже змінився після тієї нашої бесіди. Наступна зустріч була після групового заняття. Перше, що він сказав мені, — що я не повірю, яке чудове заняття було у групі. Він похвалився, що був нині найбільш чуйним учасником. Він мудро вирішив не наражатися на неприємності і розповів у групі про свій рак. Через кілька тижнів після того, як він повідомив про свою хворобу, — і Сара підтвердила це, — поведінка Карлоса кардинально змінилася, і тепер члени групи зверталися до нього за підтримкою.

Він похвалив наш попередній сеанс.

— Минулого разу було найкраще заняття. Я хотів би, щоб у нас кожного разу були такі заняття. Я точно не пам’ятаю, про що ми говорили, але це допомогло мені цілком змінитися.

Мені здалося, що він трохи блазнює переді мною.

— Я не знаю чому, але зараз я ставлюся до чоловіків у групі зовсім інакше. Вони всі старші за мене, але це так кумедно. У мене таке відчуття, що я ставлюся до них як до своїх синів!

Те, що він забув, про що ми говорили минулого разу, трохи стурбувало мене. Але це було краще, аніж навпаки (більш типовий випадок для пацієнтів). Набагато гірше було б, якби він пам’ятав точно кожне слово, але не змінював своє ставлення до проблеми.

Стан Карлоса стрімко покращувався. Два тижні тому він почав наше заняття з повідомлення, що протягом тижня двічі в нього траплялися миті прозріння. Він був настільки гордий цим, що навіть давав їм імена. Перший випадок він називав (дивлячись у свої нотатки) «У кожного є серце», а другий — «Це не мої черевики».

Перший — «У кожного є серце» — він пояснював так:

— Під час групового заняття минулого тижня всі три жінки ділилися своїми почуттями про те, як важко бути самотньою, як вони побиваються за своїми батьками; про свої кошмари. Я не знаю чому, але раптом подивився на