Читати книгу - "55, Джеймс Деларджі"

формальність, кожен стежив за тим, що і як каже, щоб не здаватися надто песимістичним. Слова підбиралися так, щоб подарувати надію, а не описати реальний стан справ; кожен безрезультатний день у дичавині видавався за ще один прочесаний шматок території. Спершу емоціям родини вдавалося підганяти вперед добровольців, але тепер вони перетворилися на тягар. Чендлер почувався не полісменом, а психологом, добробут родини займав його не менше, ніж нагляд за просуванням пошуків.

Сьогодні все було ще гірше. Можна подумати, що мати справу із почуттями замордованих батьків було недостатньо важко, — так Артур ще й притягнув із собою єдиного сина, що в нього лишився. Хлопчикові було дванадцять, і його викинули в ці інопланетні пейзажі, щоб боротися пліч-о-пліч із рештою групи; очі в малого були завбільшки з тарілку, але Чендлер бачив, що він твердо вирішив змінити все з упертістю, яку, безсумнівно, успадкував від свого батька… і брата.

Коли група приготувалася вирушати, Артур прочитав ранкову молитву; червоні кола під його очима вочевидь залишилися після сумного телевізійного інтерв’ю минулої ночі, яке Чендлер дивився, вклавши змучену Тері до ліжка. Пристрасть та біль, які продемонстрував чоловік, перетворили локальні пошуки його старшого сина на тему для національних новин, і в результаті сьогодні вранці біля відділка та в базовому таборі на Чендлера чатували репортери. ГУ попередило їх мовчати про перебіг операції та дати керівникам виступити в ролі рупорів, однак хлопцеві вони могли цього не казати; він не довіряв стерв’ятникам, що харчувалися людськими нещастями, тож мовчки пройшов крізь ліс камер і мікрофонів. Якби не йшлося про увагу цілої країни та панічний страх проґавити сенсацію, жодного з цих журналюг не займало б родинне горе. Склювавши усе м’ясо з кісток та зачувши у повітрі запах крові, вони полетіли б геть, полювати на свою наступну жертву.

Попри невдалий початок, опівдні з’явилася нова зачіпка. Простісінько перед тим, як вони зібралися влаштувати двогодинний перепочинок, щоб перечекати найспекотнішу частину дня. Один із добровольців, підліток, який приїхав аж із околиць ріки Муррей, що на південь від Перта, знайшов на шипшині клаптик тканини, який майорів на легенькому вітерці, мов стяг.

Незабаром Чендлер опинився біля натовпу, що згуртувався навколо червоної стрічки, та не наближався до неї, ніби боячись, щоб вона зникне. На перший погляд, смужку від одягу відірвали, а не відрізали, краї були обтріпані, а нитки тягнулися до сержанта тисячею крихітних пальчиків.

— Що це? — поцікавився Мітч, наздогнавши їх.

— Імовірно, клаптик одягу. Відірваний, — озвався Чендлер, не спускаючи зі знахідки очей. Те, що тканина так легко танцювала на вітрі, значило, що вона надзвичайно легка. — Передай мені мішечок.

Мітч понишпорив у наплічнику, шукаючи мішечок для доказів. Обережно потягнувши тканину з колючки, Чендлер поклав її у мішечок і застібнув його. Підняв вище, щоб уважніше роздивитися. Усі погляди майже побожно прикипіли до знахідки. На тканині була надрукована частина логотипу. Великі літери — «N» і, найімовірніше, «О».

— Що думаєш? — запитав хлопець.

— «Но Фіар»… «Норт Фейс»… «Мізу…но»?.[7]., — припустив Мітч. — Якщо вона відірвалася, він мусив іти швидко.

— А де ж решта?

— Дозвольте мені подивитися, — попросив Артур. Стаючи до бою, він прокладав собі шлях животом, до нього збоку приклеївся молодший син.

Чендлер передав мішечок літньому чоловікові, чия долоня набрякла від спеки.

— «Норт Фейс», — сказав Артур. — Мартін чимало в них купував. Одяг такого кольору у нього теж був, але точніше вам про це розповість Сильвія.

— Це популярний бренд, — м’яко нагадав Мітч.

— Це хоча б щось, — грубо увірвав його чоловік. — Це каже нам, що він зайшов так далеко.

— Якщо її не здуло…

Чендлерової зведеної брови виявилося достатньо. Мітч закрив рота. Правду кажучи, знайдена тканина породжувала стільки ж запитань, скільки давала відповідей. Дістався Мартін сюди чи ні? Цей клаптик сюди принесло вітром, чи він відірвався тут? Він узагалі від Мартінового одягу відірвався? Те, що тканина відірвалася, могло також означати, що на хлопця щось напало. Мартінове зникнення залишалося так само загадковим, як місцевість, яку вони продовжували прочісувати. Найкраще, що вони могли зараз зробити, — пошукати інші клаптики тканини.

Мітч теж переймався, але з іншої причини.

— Ми дедалі ближчі до самого пекла.

— Де ти хочеш бути, Мітче?

— На пляжі. Пірнати вранці перед зміною. Можливо, я дозволив би розривній течії тихенько забрати мене геть, як Гарольда Голта. Як Мартіна.

Чендлер розгнівано подивився на свого партнера.

— Не дай Боже хтось почує, яку дурню ти городиш.

Мітч роззирнувся.

— Вони мене не чують. І, будьмо відвертими, тут немає нікого на кілька кілометрів навкруги. Включно з Мартіном.

Це були грубі слова, але, напевно, правдиві. Та Мітч ще не закінчив.

— Як думаєш, він навмисно це зробив?

— Що?

— Зник.

— Таке собі вигадливе самогубство? — перепитав Чендлер, підлаштовуючись під божевільну Мітчеллову теорію.

— Я припускаю, тут ідеться про шахрайство. Він втік і став кимось іншим. Запам’ятай мої слова, Мартін з’явиться десь через двадцять років, а його відбитки будуть на якомусь знарядді вбивства. Ну, тобто, який сенс інсценувати свою смерть та набувати нової особи, якщо не плануєш зробити чогось протиправного?

Як Чендлер і передбачав, це була божевільна теорія. Детальне вивчення Мартінового минулого та теперішнього не дало нічого, жодної очевидної причини, щоб йому хотілося зникнути й розпочати нове життя. Лише нещодавній розрив із дівчиною (достатньо неприємний, якщо вірити Сильвії) міг збурити якісь брижі на загалом тихомирному озері.

Утім Мітчеллова ідея змусила Чендлера замислитися. Якщо підліток хоче зникнути — назавжди — це було ідеальне місце. Якщо він поїде з країни, це залишить слід на документах, море винесе його тіло з води, але тут їм зрештою доведеться поступитися природі, визнати його зниклим і оголосити померлим — готовим розпочати нове життя.

— Він ніколи не збирався повертатися, — вів далі Мітч. — Машина була в повній сраці. Пального нема, зчеплення зламане, нічого, крім цівки води у радіаторі.

Хай як звабливо було втягнутися в Мітчеві теорії, Чендлер вирішив зупинити їх. Час було братися до роботи.

— Нехай інші думають, Мітче, нам платять тільки за те, щоб ми шукали.

Мітч вигнув брову.

— Ого, це безсердечно.

— Якщо ти не помітив, це безсердечне місце.

— Ти так мені й не відповів.

— Я не можу відповідати на всі твої тупі запитання.

— Ти знаєш, що я маю рацію.

Чендлер клюнув на це.

— Інсценізація власної смерті — це амбітний логічний стрибок.

— Але правильний. Саме тому я збираюся зайти далеко в цій грі.

Мітч самовдоволено вишкірився. Чендлер був радий нагоді засмутити його.

— Тобі не вдасться, якщо ти дозволиш іншому малому