Читати книгу - "Астра, Олександр Міхед"

Спогади накочуються важкими хвилями.

Продивляючись записи, розумію, що той тиждень Семінару був найважливішим часом мого життя. Сім днів, що створили новий світ.

Я почав роботу у фонді «Астра». Офіс містився в будівлі, що мала бомбосховище. Кількість підземних рівнів ніхто достеменно не знав. Доступ до інформації обмежувався твоїм рангом. Були самі чутки. Чутки про прибиральника, який заблукав у підземних коридорах і якого так і не знайшли. В інших варіантах його знайшли, але в печерах Києво-Печерської лаври, яка була зовсім поруч із нами. Прибиральник у тій історії мав довжелезне сиве волосся і бороду, був старцем, який так і не зміг розказати всіх жахів.

Із чуток нічого не можна було зрозуміти, крім одного: «Астра» мала свої секрети і охороняла їх.

Спершу я перекладав папірці і вчився. Юхим Євгенович не з’являвся.

Як у справжньому реаліті-шоу, «Астра» мала кількох штатних психологів, які відповідали за відбір учасників наступних семінарів. І якщо на телебаченні важив скандал, то у нас ставку робили на різноманіття — різні сфери діяльності, вік, політичні погляди, регіони. Із даних, зібраних службою безпеки, психологи створювали таку добірку учасників, яка дала б ідеальну хімію і вибух катарсису під час Семінару.

Так, служба безпеки теж знала свою роботу. З ними я познайомився в першу чергу. Нормальні хлопці з областей довкола Києва, для яких ця робота нічим не відрізнялася від інших. Тільки зарплатня трохи вища і прибамбаси для слідкування новіші. Мого прохання видалити відеоархів, який вони відзняли у мене вдома прихованою камерою, вони не виконали («Пойми, служба. Як хтось взнає, всі вигребем»). Але принаймні погодилися не записувати нові відео зі мною після дев’ятої вечора.

Мене вчили і готували. Іра була моїм провідником до світу, який за кілька годин я зруйную вщент.

Вона відповідала на всі мої питання, поки я не заступав за кордони дозволеного і не чув дратівливої механічної відповіді про ранги та обмежений доступ.

— Чому Семінар триває саме 7 днів?

— Так складено програму.

— Чому не 3, не 4 дні?

— А ти чув, щоби хоч якийсь світ будувався менше тижня?

На це у мене не було відповіді. І питання закінчувались.

***

Іншим разом я запитав, хто складає програму Семінару.

— «Астра» — частина глобальної мережі. Вираховується певний відсоток текстів місцевого контексту.

— Щоби в глобальному, як завжди, було локальне, — посміхаюсь я.

— Бачиш, швидко вчишся, — відповідає Іра, — щоби туземці і над своїми проблемами помізкували...

—... у світлі глобальних викликів, — ми засміялися. Від офіційної мови документів, прес-релізів і промов нас нудило. Сміх був єдиним рятунком від цього мотлоху.

— Якщо серйозно, то є певний обов’язковий набір текстів, які включає «Астра» у свої семінари. А кілька текстів Юхим Євгенович додає за власним бажанням.

***

Іншим разом я питав, чи тексти повторюються з року в рік, чи можуть вони змінюватися?

— Тут усе залежить від канону.

— Канону?

— Так, саме від нього. Канон — дуже нестабільна штука. Боротьба за нього ще та. Всі говорять про лобі тютюнових і алкогольних компаній, яких підтримують на найвищому рівні. Але ніхто не говорить про боротьбу за канон, за можливість стати безсмертним, щоби твої тексти лишились у віках, — пафосно глузувала Іра. — Ну, і, звісно, вивчались у школі.

— Ти хочеш сказати, що все настільки серйозно?

Іра посміхнулась:

— Ти ж не хочеш знову почути про ранги доступу? Правда?

***

Вона розповідала про свою матір, яка померла рано. Але мовчала про батька. Я міг її зрозуміти.

***

Згодом я припинив запитувати. Я не знаходив потрібних відповідей. Ні. Але щось усередині мене ставило блок, і я мав задовольнитися тим, що маю.

9

Юхим Євгенович не з’являвся в офісі. Але його культ підтримувався всіма можливими засобами — на стінах висіли його портрети, цитати з його наукових праць було вибито поруч зі словами Софокла і Гавела. Він явно готувався до безсмертя.

Його відсутність в офісі породжувала чутки. Наша рабська повага, замішана на страху, була ефективнішою за його щоденну присутність серед плебсу.

Так минуло кілька тижнів. Квітень 2009-го неухильно наближався. Я був у фонді майже цілодобово. Лише зрідка дзвонив мамі.

І тільки коли втратив її, зрозумів, що робив це надто рідко.

***

Подзвонила Галчиха. Не знаю, звідки вона дізналася номер мого мобільного. Галчиха сказала просто: «Приїзди срочно». Але не казала причини. Та й що казати, було зрозуміло, що сталося щось жахливе.

— З дідом? З мамою?

— Вітька, бери гроші і давай сюда.

Чомусь я подумав, що їх узяли в полон. Люди чи то Адвоката, чи то Стоматолога. І гроші, тисяча гривень, зароблена в «Астрі», їх ще вистачить на те, щоб обміняти маму й дідуся на ящики горілки.

Чомусь не думаєш, що гроші знадобляться на домовину.

***

Я набрав Іру.

— Нічого не розумію, але треба їхати. Не знаю, що сталося. Точно щось погане. Завтра на роботу не зможу...

— Хочеш, я з тобою поїду?

Це запитання все вирішило. Принаймні, для нас.

***

Від них не залишилося нічого. Просто ніщо. Не знаю, хто це зробив. Байдуже, їх це не поверне.

Це зробив хтось, кого дістав нейтралітет дідуся, який намагався не втручатися і не висовувати носа за межі своєї ділянки.

Хтось, кому набридла мамина ненависть і пошуки справедливості.

Хтось, хто зрозумів, що перекупити їх неможливо і дотиснути теж. А вони що, не такі, як усі інші?

Простіше їх знищити. Лишити від них сам лише порох.

Це влаштовувало всіх.

І односельчан також. Кожен за щось продався, і вже не пектиме очей крайня хата в селі, яка до останнього не була, як усі.

Хата спалахнула вночі. Чи їх убили? Не знаю. Чи згоріли вони живими? Не знаю.

Але знаю, що ніхто не кинувся гасити пожежу. Ніхто не вийшов зі свого дворища. Що їх стримувало? Чи були там найманці обох виродків, що тримали всіх у страху? Чи людей і так залякали, що вже й наглядачів не треба, щоби всі сиділи мовчки? Чи чули вони крики моєї матері? Чи хтось подумав, як красиво палає хата? Чим поливали їхні тіла, щоби вони згоріли вщент?

Не знаю.

Мені лишаються самі питання.

Жодних відповідей, які повернули би їх із того світу.

***

Мені не було чого ховати. І якщо немає тіла, то, значить, немає і смерті. Їх просто витерто з книги життя. Замазано коректором. Вибито фігури з