Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

сходу, заходу, півночі та півдня, тоді-бо й нас, котрі їхній собор чесно празникують, о коли б до лику вибраних Господніх та й зібрали!

Усіх-бо тих небесних дев'яти чинів ангельських собору чиноначальник і воєвода є учинений від Бога — святий архистратиг Михаїл, як вірний служитель Божий, котрий у час погубного знесення у гордість Сатани і відступлення його від Бога та падіння у прірву зібрав усі ангельські чини та воїнства і закликав велиголосно: "Слухайте, постаньмо добре перед Творцем нашим і не замислюймо супротивного Богові! Слухайте, що постраждали ті, що були вкупі з нами створені і які досі з нами причащалися божественного світла. Слухайте, як раптово від світла у тьму перейшли через гордість і з висоти у безодню скинуті! Слухайте, як спала із небес денниця, що сходила зранку, і побилася на землі". Так до всього ангельського собору промовляючи, почав, бо на першому місці стояв із серафимами та херувимами і з усіма небесними чинами, славлячи пресвяту і єдиносущну і нероздільну Тройцю, єдиного Бога, і співаючи згідно пісню:

Свят, свят, свят Господь Саваот, Наповни небо і землю славою Своєю! Таке-бо святих ангелів з'єднання називається Собором ангельським, тобто коли увагою, однодумством, з'єднанням одностайно і одноголосно славлять Отця, і Сина, і Святого Духа — святу Тройцю, їй же і від нас, тлінних, нехай буде слава навіки. Амінь.

Лаодикійський помісний собор, на якому відкинено правилом тридцять п'ять злочесне ангелопоклоніння, а поставлено було благочесне пошанування ангелів і Собору їхнього святкування, був у час святого Сильвестра, папи Римського, раніше першого великого вселенського собору, що в Никеї, за кілька літ. Був же той Лаодикійський собор у літо від Різдва Христового 319; інші вважають, що в літо 320 чи 321. А єпископів на тому соборі було 32. Начальствував митрополит Лаодикійський на ймення Нунехій. Дехто каже, що Теодот був тоді митрополитом, але достовірніше, що був Нунехій першосідником на тому соборі.

Місяця листопада в 9-ий день

Пам'ять святих мучеників Онисифора та Порфирія

Пам'ять святих мучеників Онисифора та Порфирія, які в царство Диоклитіянове численні муки за Христа перетерпіли: биття-бо й рани по всьому тілові прийняли, на сковородах палені були, нарешті, дикими кіньми по гострих місцях довгий час волочені й розтерзані, Богові душу віддали. Тіла їхні, вірними таємно зібрані, в селі Пангіянському покладено.

У той-таки день житіє та подвиги преподобної матері нашої Матрони

Ця свята Матрона народилась у Пергії Памфилійській од благочестивих батьків. Коли ж у вік увійшла, вийшла заміж за чоловіка чесного й доброродного на ймення Домитіян і була матір'ю єдиної дочки, яку назвала Теодотією. По тому пішов чоловік її разом із нею до Візантії, де Матрона обходила Божі храми і в них старанно Богу молилася. Познайомилася з однією дівицею на ймення Євгенія, котра берегла дівство своє в пості і трудах, день і ніч у молитвах вправляючись. Її ж бо життю поревнувала Матрона, не відступала із церкви, а від ранку до вечора в ній на молитві пробувала, а ввечері додому поверталася. Назавтра знову на молитву відходила, повстриманістю і постом умертвлюючи тіло своє, котре молодістю квітло, — мала-бо тоді двадцять і п'ять років, — і молила Бога старанно, щоб, якими знає судьбами, звільнив її від подружнього ярма, аби їй без перепон служити Господеві.

Домитіян же, чоловік її, бачачи дружину свою, яка щодень рано із дому виходила і ледве на вечір поверталася, почав підозру мати щодо неї, лихе гадаючи і думаючи, що не на молитву, але на якесь зле діло виходить вона. Через це гнівався на неї і докуками вдома її затримував, не даючи їй виходити. Вона ж із слізьми молила його, щоб не забороняв їй до церкви ходити, але не зважав він на прохання, через що у великій була скорботі: зволяла-бо пробувати в домі Бога свого більше, аніж жити у грішницьких поселеннях. Якось ледве вмолила чоловіка пустити її до церкви на молитву і побігла запопадливо до храму Святих Апостолів, вилила перед Богом серце своє, замилувано молячись, щоб звільнив її від тяжкого того ярма, що було великою їй перепоною до богомислія, і щоб, вивівши її із марнотного і вельми сум'ятного світу, привів до безмовного життя, в якому могла б без перепон Йому єдиному добропригоджувати. І пробула в тій ретельній молитві цілий день. Пізно вже було, повелів дверник церковний усім виходити, щоб міг зачинити двері. Вийшла-бо блаженна Матрона із церкви, одначе не хотіла повертатися додому, а ввійшла у якийсь там, що був, притвор і зустріла одну діву на ймення Сусанна, котра пробувала поблизу церкви, яка з юності вручила себе Христові, бережучи для нього своє дівство, у пості та молитві дні свої проводила. До тієї діви приставши, ввійшла до її хоромини і, цілу ніч із нею бесідуючи, розповіла їй усе про себе. Сусанна ж, утішаючи її корисними словами, веліла їй мати надію на Господа, який уладжує спасіння людське за своєю волею. "Від Господа, — сказала, — кроки ... ставляться міцно". Після цієї бесіди із Сусанною Матрона розпалилася більшим бажання до Бога і намислила втекти від чоловіка, щоб, сховавшись од нього, Богові служити таємно. Коли ж настав ранок, пішла до вищезгаданої Євгенії і відкрила їй свого наміра. Євгенія ж бо каже до неї: "Належить тобі, сестро, передусім подбати про дочку свою Теодотію, бо вельми вона мала ще дитина, тож як може бути без матері?" Матрона ж відповіла: "Теодотію, дочку мою, доручаю Богові й матері Сусанні. Я ж піду у пустельні місця, в які мене Бог скерує". І, взявши таємно свою дочку, віддала блаженній Сусанні, просячи її, щоб прийняла, як свою дитину, і щоб виховувала її у Господньому страсі.

Сусанна ж бо, бачачи Матрону, запалену полум'ям Божественної любові і що мала вона неодмінне бажання до безмовного життя, прийняла од неї дитину собі замість дочки, а Матрона закликала до Бога, щоб наставив її на правдивий шлях і по-псаломському сказала до Нього: "Повідом ти мене про дорогу, якою я маю ходити". Заснула трохи, втомившись, і побачила усі сні таке видіння: ніби тікала перед якимось, котрий гонив її, чоловіком; коли ж досягав її, вона втекла поміж якихось іноків і ними схована була. Це видіння знаменувало, що належить їй у чоловічий образ одягтися і піти на час до чоловічого монастиря, — так-бо і від чоловіка свого, і від усіх знайомих зможе сховатися. Це й сталося: остригла-бо Матрона