Читати книгу - "Пастка"

Родина була у захваті від життя в новій оселі. Етьєнове ліжко поставили в комірчині, де можна було облаштувати ще одне спальне місце для дитини. Кухня була завбільшки з долоню й геть темна, але якщо не зачиняти дверей, там було досить світло. До того ж Жервезі не треба було готувати на тридцять душ — їй досить і того, що є де поставити варити юшку. Що ж до великої кімнати, то вони страшенно пишалися нею. Зранку вони запинали ліжко білою ситцевою завісою, і кімната враз перетворювалася на їдальню зі столом посередині та шафою й комодом одне навпроти одного. Оскільки коминок щодня з’їдав вугілля на п’ятнадцять су, вони його затулили й поставили на мармуровій поличці маленьку чавунну грубку, яка обігрівала їх під час лютих холодів усього за сім су. Купо якнайстаранніше оздобив стіни, пообіцявши собі їх зробити ще кращими. На одній з них замість дзеркала висіла чимала гравюра із зображенням маршала Франції, що вигарцьовував з жезлом у руці поміж гарматою та купою ядер. На комоді стояли два ряди родинних світлин, що розходилися праворуч і ліворуч від старої порцелянової з позолотою кропильниці, в якій лежали сірники. На козирку шафи серйозний бюст Паскаля сусідив з усміхненим бюстом Беранже, і обоє вони, поставлені біля годинника з зозулею, ніби слухали його цокання. Це була справді гарна кімната.

— Відгадайте, скільки ми за неї платимо? — запитувала Жервеза у всіх, хто до них заходив.

І коли її оселю оцінювали надто дорого, вона торжествувала й на радощах, що влаштувалася так добре за такі малі гроші, вигукувала:

— Сто франків, і ні на гріш більше!.. Ба! Майже за безцінь!

Значною мірою їхню радість доповнювала й сама Нова вулиця Ґут-д’Ор. Жервеза, безперестанку бігаючи між своєю домівкою і пані Фоконьє, ніби жила на ній. Купо тепер вечорами сходив униз і палив люльку, стоячи на порозі дому. Без тротуарів, з розбитою бруківкою, вулиця круто йшла вгору. Вище, побіля вулиці Ґут-д’Ор, стояли темні крамнички з брудними шибками, майстерні шевців, бондарів, убога бакалійна лавка, збанкрутіла винарня, що на її зачинених вже кілька тижнів віконницях були поналіплювані оголошення. З іншого краю, у бік Парижа, п’ятиповерхові будинки загороджували собою небо. Перші поверхи в них всуціль займали пральні, їх була ціла купа. Сама лиш провінційна вітрина перукаря, пофарбована зеленим, вщерть заставлена різноколірними флаконами, звеселяла цей похмурий закуток ясним блиском мідних мисок, що завжди мали бездоганний вигляд. Та найприємнішою здавалася середня частина вулиці, де будинки стояли рідше, були нижчими, де було більше повітря й сонячного світла. Повітки орендаря екіпажів, сусіднє підприємство з виготовлення зельтерської води, пральня навпроти розширювали великий вільний мовчазний простір, у якому здушені голоси прачок і рівний віддих парової машини неначе ще поглиблювали цю задуму. Широкі пустирі та провулки, що врізалися поміж чорних стін, уподібнювали цей куток до села. Купо, споглядаючи нечастих перехожих, які перестрибували через невгамовні потічки мильної води, казав, що все це нагадує йому село, куди його, п’ятирічного, забирав дядько. Та найбільше Жервезу тішило дерево, що росло у дворі, ліворуч від її вікна, — хирлява акація, що мала лиш одну довгу гілку, благенького листя якої вистачало, щоб надати чарівності всій вулиці.

Народила молода жінка останнього дня квітня. Перейми почалися після обід, близько четвертої години, коли вона саме прасувала штори у пані Фоконьє. Не схотівши відразу піти додому, вона лишилася там, примостившись на стільці, а коли ставало трохи легше, знову бралася до роботи. Ті штори треба було якнайшвидше віддати, тож вона вперто вирішила закінчити прасування. До того ж, може, це просто колька, і немає потреби зважати на цей біль у животі. Та коли вона взялася до чоловічих сорочок, раптом геть пополотніла, їй довелося піти з пральні; зігнувшись удвоє, притримуючись за стіни, вона побрела додому. Котрась із робітниць запропонувала провести її, та Жервеза відмовилася, попрохавши лише покликати повитуху, що жила неподалік, на вулиці Шарбоньєр. Звісно, хвилюватися було передчасно. Перейми триватимуть цілу ніч, це вже напевно. Однак це не завадить їй, повернувшись, приготувати вечерю для Купо. Потім, може, вона на хвильку приляже на ліжко й навіть не роздягатиметься. Але на сходах її охопив такий біль, що вона мусила сісти прямо на приступку. Щоб не закричати, вона затиснула рот обома руками: їй було б дуже соромно, якби її побачив якийсь чоловік, вийшовши на її крик. За якийсь час біль минувся, жінка спромоглася піднятися до квартири, відчинити двері й тепер з полегшенням думала, що вона таки помилилася. Цього вечора Жервеза готувала рагу та відбивні з баранини. Усе було добре, поки вона чистила картоплю. А коли відбивні були вже на сковороді, в неї знову почалися перейми. Тупцяючи біля плити, засліплена рясними слізьми, вона сколотила підливу. Навіть якщо вона й народжує, хіба це привід лишати Купо без вечері? Нарешті рагу почало потихеньку мліти на присипаному попелом жару. Жінка повернулася до кімнати, думаючи, що ще є час накрити скраєчку стіл. Та вона ледь спромоглася поставити літрову пляшку вина. Більше не маючи сили навіть дійти до ліжка, вона впала й народила долі, просто на солом’яній маті. Коли за чверть години по тому прийшла повитуха, вона там і прийняла дитину.

Бляхар усе ще працював над дахом лікарні. Жервеза заборонила його турбувати. Коли він о сьомій годині повернувся додому, вона, закутана в ковдру й геть бліда, лежала на ліжку. Дитина, сповита в шаль, лежала в ногах матері й плакала.

— О! Моя бідолашна дружинонько! — мовив Купо, цілуючи Жервезу. — Ще й години не минуло, як я собі там реготав, поки ти криком кричала!.. Слухай, а ти не розгубилась, усе відбула так швидко, що не кожен встигне й чхнути.

Вона слабо всміхнулася й прошепотіла:

— Це дівчинка.

— Саме так, — відповів бляхар, розважаючи її розмовою, — я саме дівчинку й замовляв!.. Ба! І ось вона тут як тут! Отож, ти чудово вмієш виконувати мої бажання.

І, взявши дитину на руки, говорив далі:

— Дайте-но мені на вас поглянути, панночко Замазуро!.. Яка у вас маленька чорненька мордочка. Та не бійтеся, вона стане біленькою. Тільки треба бути слухняною, не пустувати, рости розумничкою, як татко й мама.

Жервеза з серйозним виразом обличчя дивилася на свою донечку широко розплющеними й трохи потьмянілими від суму очима, а потім похитала головою: їй хотілось би народити хлопчика, бо хлопці завжди якось дають собі раду