Читати книгу - "Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра"

Глава 28. Ми вдома

Опинившись вдома, дракони мене не квапили, дозволяючи розглянути мені пишність їх батьківщини. А дивитися тут дійсно було на що: ми стояли на високому пагорбі, а перед нами відкрилася просто неймовірна по своїй красі картина. Яскраво-зелена долина, усипана тисячами квітів, від яких линув чудовий медовий аромат. Літо! Ми потрапили в справжній рай! 
 
Кіларіан спокійно чекав, коли я перестану вертіти головою і захоплюватися, а це сталося далеко не відразу, все ж таки терпіння у дракона ангельське. А тільки-но я перестала зітхати, як він тієї ж миті заговорив, звертаючись до мене: 
 
 - Тепер ми можемо летіти далі? - не було в його голосі роздратування або злості, він очікував на таку мою реакцію, і йому сподобалося, як я сприйняла їх Батьківщину. 
 
 - Полетіли, - зітхнула я, ще раз оглядаючи долину, намагаючись зберегти в своїх спогадах побачене. 
 
 - Не переживай, ми як-небудь ще прилетимо сюди. Удвох, - прозвучало це настільки інтимно, що я відразу ж почервоніла через не дуже пристойні думки, що оселилися в моїй голові. І звідки їм там узятися? 
 
Поки я боролася з внутрішніми демонами, Кіл і Лір обернулися і вже чекали, поки старший брат посадить нас з Мілліаной їм на спини. Ех, збулася мрія ідіота, я знову полечу на своєму ультрамаринового драконі. Може тоді і на третій політ загадати? Паріння над землями Драгонії можна цілком порівнювати з дивом, брати спеціально сповільнилися, даючи мені можливість розглянути все до найдрібніших подробиць. А опинившись у великого озера, Кіл пролетів так низько, що його крило торкалося водної гладі, покриваючи мене дрібними бризками.
 
Перше поселення, яке ми побачили, і виявилося рідним для невгамовних братів, старші правда вже жили окремо від батьків, створивши свої сім'ї, а ось молодший разом з Мілліаною все ще перебував у рідній домівці. Туди ми і вирушили, привертаючи увагу небагатьох сусідів. 
 
Приземлилися на зеленій галявині прямо перед невеликим маєтком. Ні, він був цілком собі пристойних розмірів, але після химерності і розмаху «людського» житла здавалося маленьким, але дуже затишним. В очі кидалися і веселі клумби під вікнами, і квіткові горщики біля входу і на балконах. Тут все було настільки гармонійно розставлено, що я не стрималася і висловила своє захоплення: 
 
 - Яка краса! Я немов у казку потрапила! - і це було частково правда, після суворого життя в нашому королівстві, я сподівалася, що драконяча імперія дійсно прийме мене. 
 
 - Це все наша мама, а я їй допомагала, - тут же похвалилася Мілліана , чим викликала у мене посмішку. 
 
 - Ви з мамою великі молодці! - цілком серйозно похвалила я дитину. 
 
 - Пішли я покажу тобі твою кімнату! - тепер її було не зупинити, дівчинка схопила мене за руку і потягнула по різнобарвним сходам. Я немов по веселці крокувала, відчуваючи себе казковою принцесою. 
 
А в холі маєтку я повторно захоплено зітхнула, стільки світла і тепла в ньому було. Складалося відчуття, що ти повернувся додому, туди, де на тебе чекають. У матері хлопців просто чудовий смак. 
 
 - Так-так, і це ти ще оранжерею і сімейне дерево не бачила. Але зараз твоя кімната. Мені не терпиться тобі показати, ми разом з мамою її прикрашали, сподіваюся тобі сподобається, - по дорозі на другий поверх ділилася зі мною Мілліана.
 
А коли вона відкрила двері з гучним поданням: «Та-дам!», то я просто дар мови втратила. Велика, яскраво освітлена кімната з салатовим стінами і квітковими візерунками, намальованими від руки, вразила мою уяву. М'яке бірюзове ліжко з точно такими ж кріслами так і притягували до себе, а туалетний столик з дзеркалом в різьбленій рамі остаточно мене добили. Я так і стояла з широко розкритим ротом і намагалася вдихнути, щоб висловити все своє захоплення: 
 
 - Це... це ... - ні, я не можу назвати це звичайними словами. 
 - Подобається? Або перебір? - дівчинка помітно занервувала, і я поспішила її заспокоїти: 
 
 - Такої краси я ще ніколи не бачила! Невже це дійсно для мене? 
 
 - Фух, я з тобою і посивію, - видала мені надто серйозна леді. 
 
 - Мілліана, в твоєму віці рано ще сивіти. До того ж як таке може не сподобатися? - я посміхнулася дитині, відкриваючи двері на балкон, - Ух йoшки-матрьошки, яка неймовірна краса! 
 
Все, здається, я закохалася! Балкон - це щось! Різьблені лави і столик з рожевого дерева, навколо все прикрашено живими квітами, а на стінах немов водоспад із зелені, і все це так приємно пахне. Вирішено! Тут я буду проводити більшу частину свого часу, якщо мене звичайно не виженуть.

- Пішли я тобі свою кімнату покажу! - А Міллі розійшлася не на жарт, хоча я з задоволенням погодилася. Якщо вже для мене таку кімнату обробили, то уявляю що мене чекає у маленької улюблениці. 
 
І я не помилилася, у дівчини в кімнаті все було ніжне і повітряне, як і належить для юної леді її віку. Мілліана показала мені свої улюблені іграшки і поділилася своїм захопленням: вона, як і її мама, дуже любить малювати. І мушу зізнатися у сестри Кіларіана це справді добре виходить. 
 
 - Дуже здорово! Ти обов'язково станеш справжньою художницею, - я дійсно так вважала, тому що всі її малюнки мали свій стиль і виглядали гармонійно. 
 
 - Спасибі, все мені це теж говорять, але я думала це тому що я їх улюблениця, - скромно повідала мені Мілліана. 
 
 - Не тільки, у тебе дійсно добре виходить, - я обійняла задоволену похвалою малечу і посміхнулася, яка ж вона гарна. 
 
 - А мене обійняти? І мене! - в кімнату один за одним увійшли брати-дракони, вони відразу потягли свої руки, захоплюючи нас з Міллі в міцні обійми, - Ласкаво просимо в сім'ю, сестричко, - ось так просто, а у мене навіть сльози з очей потекли. Прийняли, вони мене прийняли. 
 
 - Руки, руки геть від моєї дружини, - протиснувся до мене Кіларіан, розштовхавши братів. 
 
 - Ось же скнара, - буркнув Лір, і все розсміялися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍