Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

Вони ж, ніби змовилися, всіляко просячи все ж піти. Потім же виявилося, що таки змовилися — Євген віддав чіткий наказ: Настуся мусить піти. Хоче чи ні, але мусить. Навіщо це йому, Настя так і не зрозуміла. За минулі два тижні він мав би усвідомити, що йому нічого не світить, навіть у зв’язку з вдячністю, яку Туся неодмінно мала б відчувати, йому не перепаде зірветься. Але Пір Не вгамовувався, знову і знову підсилаючи до неї 'агентів'.

Останньою, найважчою артилерією, стала Аміна. Після інциденту з Імагіним, Настя дивилася на неї насторожено. Чому? Ще одне запитання без відповіді. Просто їй не сподобалося, як вони говорили, сміялися, переглядалися. Напевно, знайшли спільну мову, з… дружилися.

— Не розумію тебе, — Аміна тоді увірвалася до неї в комірчину без запрошення, сіла на крісло біля трюмо, узяла в руки чужу туш, тут же проводячи по довгих віях.

Настя, яка в цей час переодягалася, тільки похмуро зиркнула, вважаючи за краще не уточнювати, що теж багато чого не розуміє. Наприклад, як можна вриватися до сторонніх.

— Безплатна випивка, безплатна їжа, музика безплатна, потім додому відвезуть. Чого ламатися?

— У вас що, без мене свято не складеться? — підійшовши до дзеркала, Настя взяла з чужих рук свою річ, вперлася об столик, схиляючись ближче, провела по віях.

— У когось же явно не складеться… — а потім озирнулася, вловивши незвичайну задумливу інтонацію в голосі Аміни. Та безцеремонно розглядала її п’яту точку, щільно обтягнуту білою матерією. — Непогано…

— Зовсім, чи що? — Веселова різко випросталася, натягуючи спідницю нижче. Якби був на місці Аміни той же Євген, отримав би по обличчю.

— Я просто оцінюю, чи варта твоя скромна персона таких зусиль…

— Яких зусиль? — розвернувшись, Настя сіла на столик, склала руки на грудях. Їй не подобалися ці загадкові розмови. Краще вже відразу, зрозуміло і точно.

— Є в тебе один таємний шанувальник, Настусю. Дуже хоче бачити вашу метеликову високість у четвер на нашому скромному святі. І прагне настільки, що Євген нам зарплату зменшить, якщо ти не з’явишся…

— Він зовсім здурів? Не буду я з ним спати! — туш полетіла на столик, докотилася до поверхні дзеркала, стукнулася об нього, а потім знову потрапила в руки Аміни.

— З Євгеном ніхто спати не буде, поки він своє егого не приборкає. Але це не Євген…

— А хто? — так. Їй було абсолютно наплювати. Абсолютно неважливо. І жодного разу не цікаво. Просто… жіноча цікава сутність бурлить і от… Питання прозвучало ні разу не байдужим.

— Цікаво? Приходь.

— Не прийду, — Веселова знову насупилася, притискаючи руки до грудей ще щільніше.

— Пошкодуєш.

— Якщо прийду, точно пошкодую. Краще вже жити в невіданні…

— І померти невинною…

— З чого ти взяла.?

— А що ні? Вітаю. Я чомусь думала, що ти в нас чиста й непорочна. Янгол.

— Ми не про те, — Настя почервоніла, і через це розлютилася ще більше.

— Ну добре, хочеш правди, буде тобі правда. Чоловік тобою один цікавиться. Непоганий такий. Ніхто тебе не з’їсть і навіть не покусає. Заодно й розважишся.

— Це що, тут ще і зводять?

Аміна закотила очі, відкидаючись на спинку крісла.

— Потрібна ти всім дуже, метелику крилатий, щоб тебе з кимось зводити. Прийдеш — не пошкодуєш. От і все.

Настя не відповіла. Промовчала. Захоче — прийде. Не захоче — не прийде. Так, цікаво. Лиш трохи. Але хто його знає, що їй стукне в голову до четверга?

— Що у вас з Імагіним? — питання застало Аміну вже на порозі. Та обернулася, хмикнула, знизила плечима.

— На чуже не претендую.

— А він чуже?

— Потенційно — так, — Аміна окинула Настю довгим поглядом, а потім вийшла, вважаючи, що пояснила змістовно й доступно.

Ну невже вона дійсно мала б пояснювати дівчинці, який саме чоловік нею цікавиться, якщо тільки сліпий цього не помітить? Імагін навіть до неї не гордував підійти, дещо дізнатися, заручитися підтримкою. Незрозуміло тільки, навіщо такі складнощі? Познайомився б уже, та й залюб… здобув, що хоче. А він морочиться дурницями. Але це точно вже не її справи. Та й, судячи з усього, це взагалі не розумна справа.

***

Гліб любив, коли його доручення виконують швидко й чітко. Тому Євген його так часто і дратував — він вважав, краще нариватися, ходити по краю й не прогоріти лише дивом. Це був уже не перший випадок, коли, займаючись поглиблено іншими проєктами, Імагіну доводилося контролювати Батерфляй.

У такі періоди він лаяв себе останніми словами за те, що колись погодився придбати вбите приміщенням, яке й раніше було клубом, просто називалося інакше. А потім за те, що вклав сюди чималі гроші, пристойні сили та кволі, але надії. Змагатися з топовими закладами Батерфляй не зміг би, та Імагіну це було й не потрібно, але мати репутацію діри теж не хотілося.

І так сталося, що ось уже п’ять років Метелик балансував між приємними злетами й падіннями, які могли б стати фатальними, якби Пампушок не боявся його до тремтіння в колінах.