Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

Фактично цей страх грав Глібові на руку, шкода, що лише до того часу, поки Євген не забував, наскільки Імагін вміє бути грізним. Тому й періодично доводилося нагадувати.

Так, Гліб вмів бути грізним, а ще моторошно цілеспрямованим. І на цей вечір у нього була мета.

Мета стояла біля стіни, задумливо поглядаючи на те, що відбувається на сцені. А там, передаючи мікрофон із рук у руки, дівчатка горланили черговий хіт, від якого вуха погрожували згорнутися в трубочку.

Підійшовши до бару, Гліб сам узяв у руки пляшку, відкоркував, наповнив два келихи. Сьогодні гуляли всі, зокрема й бармени, тому обслуговував себе кожен сам, з огляду на власний стан та настрій. Наприклад, тим, хто на сцені — уже весело, а ось тій, яка стоїть біля стінки Мети, поки сумно.

Взявши в руки келихи, чоловік попрямував саме до неї.

Направду, до останнього сумнівався, що Настя погодиться. Так, давав завдання Євгену забезпечити присутність усіх без винятку. Без найменшого. Усіх. За списком, яким отримують платню, але знав, що вона до останнього норовилася.

Знав від Аміни, з якою вдалося непогано поговорити й з… говоритися. Ні, він не ділився з нею своїми неземними почуттями до дівчини, яку бачив всього разів п’ять… або десять. Якби почав лепетати подібне, сам над собою ж і посміявся б, але й заперечувати, що вона йому цікава — не міг. А цей задум зі святом… Усе в них почалося якось не так. Точніше, не почалося — вони ж навіть не знайомі. Просто Гліб відчував — якби він підійшов до дівчини просто в коридорі, вона б наїжачилася, та й по всьому. Бачив по очах, що Настя налаштована вороже. Міг тільки здогадуватися, чому, але вважав, краще не нариватися відразу на відмову, а вчинити мудріше — познайомитися за невимушених обставин, коли вона буде в дусі, та й він сам зможе дивитися в очі, а не на те, як чарівливо метелик звивається.

Надії на один пункт виправдалися — користуючись тим, що нема обов’язкового звичного… дрес-коду, Настя вибрала джинси, які щільно обтягували стрункі ноги, майку з принтом у вигляді якоря й написом 'дівчина моряка' англійською, чим відверто потішила, на ногах, на яких мали б добрий вигляд босоніжки на високих підборах, зараз красувалися кеди. Кидаючи на неї рідкісні погляди, Гліб раз у раз усміхався, вирішуючи, що йому подобається більше — метелик, з крилами за плечима під світлом софітів, чи лялечка в джинсах і кедах. Не сумнівався в одному — вона йому подобалася, і з цим треба щось робити.

— Настя, правильно? — коли він підійшов, дівчина здригнулася, різко повертаючи голову в його бік. Задивилася на сцену, задумалася, навіть трохи злякалася. А потім, коли з обличчя пропала розгубленість, вона знову звела брови на переніссі, надягаючи звичну, у його присутності, маску ворожості. З одною невеликою різницею — тепер їм уперше треба було не розійтися, помітивши лише вираз на обличчях один одного, а поговорити.

***

Навіть собі Настя не могла пояснити, чому вирішила прийти. Піддалася на вмовляння Євгена? Смішно, чомусь на його вмовляння повторити вечерю не піддавалася. Пошкодувала дівчаток? Можливо, пошкодувала б, якби вірила, що загроза реальна. Її зацікавили слова Аміни? Ось ця версія вже близька до істини, тільки… зізнаватися, що їй цікаво, не хотілося навіть самій собі.

Хоча ні, цікаво! Цікаво зустріти людину, яка докладає таких зусиль, щоб організувати цю зустріч, і запитати в нього — навіщо?

А хто ця людина… Зовсім не цікаво, ні крапельки, абсолютно, зовсім… Тільки чому він не підходить?

Понад годину Настя провела в подібних роздумах, іноді відволікаючись на розмови з тими, хто підходив. Спочатку з Аміною, яка знову сипала своїми промовистими натяками, потім із Євгеном, який розхвалював її за те, що прийшла, а себе за те, що вмовив. Ну й ще трошки намагався вмовити на ще одну зустріч, але в цьому питанні Настя була безжальна. Потім дівчина трохи танцювала разом з усіма метеликами, які вирішили продемонструвати свої уміння в штаті. Їм аплодували, охали, сміялися. І вони теж дуріли, просто насолоджуючись, але коли трек закінчився, усі помчали до бару, а Насті стало сумно — вона всього на секунду повернулася в те своє життя, де танець дарував радість, а потім знову відчула себе метеликом Батерфляю.

Відійшовши якомога далі, у кут, вона дивилася на сцену, на якій тепер, забираючи мікрофон із рук одна в одної, дівчатка співали пісні. Хоча не особливо й співали, більше, змагалися в умінні горланити, а ось варто було мікрофонові перекочувати до рук Євгена, він прокашлювався, ніби готуючи зв’язки, а потім з абсолютно серйозним обличчям починав видавати рулади, змушуючи оточення затискати вуха руками.

Якщо дивитися загалом, свято вдалося, а те, що сама Веселова відчуває себе тут зайвою — так це її особисті проблеми, до яких нікому немає діла, та й бути не мало б.

— Настя, правильно? — він підійшов саме тоді, коли Туся спромоглася забути про головну мету свого перебування на святі.

Різко обернувшись, дівчина звела брови на переніссі. Своє ставлення до цієї людини їй складно було пояснити, але вона його побоювалася, а будь-який погляд, будь-який рух, будь-яке слово, адресоване не їй, дратувало. Чи будуть так само дратувати слова на її адресу, Настя раніше не знала, а тепер… знову в душі піднялася хвиля роздратування. Мабуть, він дратує її на генетичному рівні, а ще здається небезпечним, а ще… Вона ж не остання дурепа, щоб не розуміти, навіщо дорослому чоловікові так усміхатися, простягаючи келих.