Читати книгу - "Мій любий попутник, Інна Земець"

Глава 12

 

Зібралась до подруги я швидко, речей багато не брала – на добу і малої сумки вистачить. Головне ноут не забути. Спонтанне рішення не відмітала, просто одну групу посунула трохи  за розкладом, підлаштовуючи під час прибуття потягу і вирішила не відмовляти собі у задоволенні провести єдиний вихідний в приємній компанії. Яна радісно зойкнула в слухавку і запитала чи надовго приїду.

– На добу лиш? – засмучено промовила вона. – Тю, як нецікаво. Та все одно їдь, так давно не бачились. Мишко, до нас Дара аж на цілий день їде! – гаркнула вона, та його відповідь була не розбірливою.  – Теж питає, чого лиш на день. Дійсно, чого?

– Зараз стільки роботи, що як і лишусь, все одно не бачитимемось. А так – вихідний з вами проведу і назад.

– А чого так раптово зірватись з місця надумала? – підозріло запитила Яна. – Новину якусь везеш, чи шо?

– Нічого не везу, себе лиш. Скучила.

Новину приберігала для Артема. Вже задовго я час тягнула то переносячи, то відміняючи наші зустрічі, сама не знаю навіщо даючи йому і собі марні сподівання. Ми не пара і це очевидно. Він чудовий, симпатичний, уважний, терплячий, такий як треба, але іншій дівчині – хімія між нами була відсутня повністю. Тобто, він, вочевидь, відчував це інакше, адже цілунки були все гарячішими і мені вже було нереально складно вигадувати причини відмовляти в близькості. Одразу після подруги йому зателефонувала, спитала чи має зараз трохи вільного часу. Домовились зустрітись за годину на літньому майданчику вуличного кафе поруч з моїм будинком. Я прийшла трохи раніше, замовила прохолодний напій і чекала на нього, складаючи в голові текст, який мала йому сказати.

– Привіт, Дара, - він нахилився до мене, я трохи відвернула голову і замість губ торкнулась губами його щоки.

Він підозріло зіщулив очі, усівся навпроти і жестом гукнув офіціанта.

– Маю підозри, що даремно радів несподіваній зустрічі.

– Артем, час поставити крапку в наших стосунках, що топчуться на місці вже занадто довго. Я щиро сподіваюсь, що мої слова не стануть аж занадто шокуючими для тебе, адже ти і сам не міг не помітити, що дистанція між нами не скорочується.

– Попри мої наполегливі спроби, - трохи сумно усміхнувся він.

– І навіть попри те, що такому привабливому чоловіку як ти, відмовити дуже важко, - я поклала свою руку на його і ледь відчутно потиснула. – Та все ж я не можу запропонувати тобі нічого окрім дружніх стосунків.

Він все ще посміхаючись відкинувся на спинку стільця.

– А я все ж не втрачав надії. Та дякую за чесність. Буду радий залишитись в твоїх контактах, навіть з менш привабливим статусом ніж сподівався.

Ми допили свої коктейлі, ще трохи нахвалюючи один одного і, зрештою, розійшлись кожен в своєму напрямку. Я йшла додому відчуваючи велике полегшення. Мене тішило, що я підібрала потрібні слова не образивши його, та головне, що взагалі нарешті  спромоглась вчинити нормально, а не тікаючи увімкнувши динамо-режим «мене нема». Сидячи в потязі, повідомила батькам про свій від’їзд, а подрузі селфі з купе скинула. Вадиму нічого не писала з очевидних причин – моя компанія для нього вже не була бажаною.  Дорога була швидкою, лиш оком змигнула і вже стою на пероні, Мишко мою сумку забирає, а Яна у задушливих обіймах стискає.

– Йой, яка ти дама поважна! З ноутом, дульку на голові скрутила. Ще окуляри – і сексуальна вчителька. Скажи Мишко?

Мишко провів згори вниз поглядом і хвацько підморгнув – точно як Янка любить робити.

– Гаряча, аж пашіть!

– То через спеку, чоловіче! – відповіла я і розсміялась.

Нарешті всередині мене дзенькнула і розсипалась на пісок скляна голка, що сиділа всередині та постійно нагадувала про себе шкрябаючи діафрагму. Ми досить швидко дістались до їх ділянки, що віднедавна побільшала і тепер варто було б казати з більшим повагом - «до їх земель». Михайло пробув з нами недовго – у справах подався, а ми пішли на озеро за полем. Дорогою зізналась Яні, що відпустила Артема через муки совісті і прийняття того факту, що мене, вочевидь, набагато більше приваблюють чоловіки, які дозволяють собі зі мною неприйнятним тоном розмовляти.

– Ти про когось конкретного зараз кажеш? 

Яна пливла поруч і дивилась перед собою.

– Відверто кажучи – так, - ми вже підгрібали до берега. – Пам’ятаєш, як від Сергія…

– Тільки не кажи, що вирішила до нього повернутись! – Яна торкнулась ногами берега і крутонулась в мій бік. – Як хочеш стусанів нових, я тобі сама зараз по кумполу і вріжу!

– Я про чоловіка, який тоді на дорозі…

– Вадим? Оце вже цікавіше. Але до чого тут неприйнятний тон? І взагалі, ти його шо, після єдиної зустрічі за давніх-давен забути не можеш?

– Та ні, - випростуючись на рушнику відповіла я, начепила темні окуляри і підняла обличчя до сонця. – Нещодавно знову зустріла.

Я переповіла їй події останніх тижнів і перейшла до частини, в якій я підбираю слова, щоб дати зрозуміти, що хочу і далі спілкуватися, а він мене випереджає і під три чорти відправляє. Вже ввечері, після кількох келихів вина, я розповіла їй про наше з ним короткотривале та шалене близьке знайомство без права на продовження і отримала величезну догану, що лиш зараз про це розповідаю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍