Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь"

відступати, ламати стрій. У щілини вривалися коні, розпихаючи піхоту своєю масою, а важкі шаблі та сокири на довгих держаках дзвеніли об шоломи і щити. Солдатам не вистачало пік, списів, рогатин і гвізарм, які давали змогу битися з кіннотою на відстані. Коротких мечів, якими користувалися в тісному бою, на мінімальній відстані від супротивника, було недостатньо. Здавалося, піхоту припруть до загострених паль і виріжуть. На той момент через барикаду вже пройшло десь двісті кінних, крізь проломи вдиралися наступні.

Полковник зберігав спокій. Парою ощадних рухів він відправив уперед кільканадцять солдатів на підтримку рядів тих, хто протистояв кінноті. А тоді дав знак у бік другої барикади. Дзенькнули арбалети. Сто запалених стріл вдарило у вози покинутих шанців, туди, де перед нападом розмістили жбани й бурдюки. Усі вони були розбиті або продірявлені піхотою, що відступила. Стоси дерева, згромаджені між возами, зайнялися майже відразу. Коні вершників, що в’їжджали в проломи, заіржали, встали дибки й відступили перед жаром.

Арбалети клацнули знову, й кількадесят ув’язнених усередині палаючого півкола кочівників, безладно перекинулися із сідел.

— Щити! Дах!

Щити піхотинців, що стояли навпроти кінних, поповзли вгору. Раптом нападники, яким вже мало б здаватися, що вони пробилися крізь піхоту, опинилися в ситуації вершника, чий скакун по саме черево вгруз у хиткі піски. Щити піхоти утворювали рівну поверхню без щілин, в які можна було б увіпхнути вістря, а бити по них мечем чи сокирою не мало жодного сенсу, оскільки нормально розмахнутися було неможливо. Якийсь час Вершники Бурі розпачливо штовхалися в ту загату, а потім один, другий, третій кінь раптом заіржали і звалилися на землю. На очах у Варгенна під захисний дах прослизнуло двоє солдатів, тримаючи обіруч, наче важезні списи, дротики. Вони блискавично пробралися поміж своїми товаришами, дісталися коней і завдали подвійного уколу, знизу, під стьобаний панцир. Тварина кувікнула, наче її застали зненацька, пирхнула кров’ю, струмінь якої вирвався з ніздрів і писка, і звалилася на землю. Вершника вбили раніше, ніж той встиг підвестися на ноги. Менш ніж за півхвилини всі кочівники, що вдерлися вглиб строю, були мертві. Як і їхні коні.

— Стіна!

Лінія вирівнялася. Солдати зімкнулися так, що поміж щитами не можна було увіткнути навіть кінчик ножа. Мечі вдарили плазом у солідну оковку верхнього краю щита, а майже з трьохсот горлянок пролунав лютий, визивний рик. Сімнадцятий полк мав двохсотрічну традицію й був гордістю Восьмої Пішої дивізії; жодні кляті скотарі не мали права сприймати їх як м’ясо для затуплення мечів.

Вершники Бурі опинилися в безвихідній пастці, і схоже, трохи знітилися. З барикади їх безперервно засипали стрілами, б’ючи з відстані в кількадесят кроків просто у фігури на фоні вогню. Згори, зі скель над проходом, також сипався град убивчих снарядів. Щомиті хтось із вершників валився на землю, сам або з конем.

Відгороджені колом палаючих возів, їхні сили танули на очах. Останні півтора десятки кочівників носилися по всій території, намагаючись вибратися з пастки. Діри в барикаді були лише в кілька ярдів завширшки, а перед більшістю з них наклали додаткові стоси деревини й фашин, які зараз палали не гірше, ніж самі фури. Тільки в місці, де вдарила магія, дерева вже не було, його здмухнуло разом із возом. І саме там уцілілі шукали втечі.

Дарвен-лав-Ґласдерн не мав наміру їм це дозволити.

— Рота! Уперед! Град на бігу!

Перша шеренга трохи розступилася, випускаючи другу роту. Солдати вміло сформували розрізнений стрій і рушили в атаку.

Перша шеренга кинула дротики й зупинилася. Друга проминула їх, дала залп і також встала; третя, четверта й п’ята повторили атаку. У мить, коли остання шеренга кидала дротики, солдати першої зімкнули щити й витягли мечі…

* * *

Велерґорф примружив очі й важко зітхнув.

— Яйцями Дикого Бика клянуся! Не зумів би описати цього краще. Перша шеренга кидає дротики, її минає друга шеренга, кидає і стає, її минає третя, кидає і стає… І так до останнього солдата. «Град на бігу», так вони це називають, і лише раз я бачив такий удар на власні очі — саме біля входу в долину Варес. Якщо добре виконати цей фокус, то останній дротик кидають у ту мить, коли перший ще летить, а перш ніж противник прийде до тями, рота змикає стрій і щосили б’є по ворогу. Так було і там, у день, коли ми показали се-кохландійцям, що теж можемо бути такими ж жорстокими й суворими, як вони…

Кеннет запитав:

— Ти брав участь у тій атаці?

Десятник широко усміхнувся:

— Авжеж. Рушив уперед разом із полковником, який командував другою ротою, що підтримувала напад. Мене тоді нічого не могло б стримати…

* * *

Солдати притиснули Блискавок до пролому. Цього разу ситуація змінилася: тепер кочівникам не було куди відступати, дорогу їм загороджувала стіна вогню з єдиним вузьким проходом, крізь який вони могли вибиратися тільки по одному, бо жар, що бив від палаючих возів, звужував шлях втечі до кількох стоп. Результат граду дротиків був жахливий: кочівники й коні падали, утворюючи плутанину тіл, що човгалися в крові й багнюці. Із двохсот Вершників Бурі залишилося менш ніж шістдесят, решта були мертві або помирали, а ті, хто вгруз поміж палаючими возами і стіною зі щитів та мечів імперської піхоти, нарешті припинили шукати шлях відступу. Розвернули коней і встали проти меекханців, що атакували. Довгі списи нахилилися в бік ворога. Солдати розвели їх щитами і припали до коней.

— Щити! Дах!

Щити пішли над головами. Вишколені до бою коні намагалися кусатися і ставати дибки, б’ючи копитами, але дарма. Піхотинці з першого ряду зосередилися лише на тому, щоб утримати щити на відповідній висоті, а тим часом друга лінія перейшла в атаку. Солдати проходили під щитами товаришів, діставалися до коней і втикали дротики й мечі в груди чи тнули по ногах. Стьобані панцири не надто захищали від сильних уколів зблизька, а шкіряні паси, накручені навколо ніг, не становили перешкоди для клинків. Ржання та кувікання коней було чутно, мабуть, аж на верхівці Лиски.

За кілька хвилин уся перша шеренга звалилася на землю, а піхота ринула вперед, на бігу добиваючи вершників і коней. Варгенн тримався позаду, знаючи, що в натовпі і в тисняві битви його сокира лише заважатиме. Раптом усе перемішалося: піхотинці, кочівники, тварини. Частина вершників, чиї коні були поранені, зіскочили на землю, щоб битися із супротивниками в пішому строю. Але в тісній битві меекханська піхота не мала собі рівних. Майже всього солдата закривав важкий щит, а