Читати книгу - "Давай одружимось, Уляна Пас"

Ненавиджу жіночі істерики, саме тому швидко повертаюсь у свій кабінет. Одразу ж телефоную у відділ кадрів і прошу знайти для мене нового помічника. Все-таки добре, що в кабінет зайшла Юля, а не хтось інший. Якби таку картину побачив Марат або ще гірше - Влад, весь мій план полетів би коту під хвіст. 

А так все можна владнати. Тільки от пояснювати щось Юлі зовсім не хочеться. Вона образилась - і це факт!

Вирішую трохи почекати й займатися справами. Все-таки моя дружина нікуди не втече і рано чи пізно ми поговоримо. 

Проводжу дві ділові зустрічі й ловлю себе на думці, що постійно поглядаю на телефон. І чого я чекаю? Що дівчина сама мені зателефонує? Юля вперта, самовпевнена і з характером. Вона не зробить перший крок, отже, доведеться таки мені першим його робити. 

Поки маю кілька хвилин часу,  таки набираю її номер. У голові одна за одною змінюються фрази, і поки слухаю довгі гудки, намагаюсь підібрати правильні слова. Коли розумію, що говорити зі мною вона не збирається, тягнусь пальцем до екрана, щоб завершити виклик, але в останній момент дівчина таки відповідає. 

- Алло! - в слухавці лунає грубий чоловічий голос, і я розумію, що ніяка це не дівчина. І точно не Юля. - Слухаю вас!

- Ти хто такий? - сам не розумію, чому так сильно дратуюсь. Можливо тому, що не чекав подібного? Невже дружина вирішила поставити мені роги після того, що побачила? 

- Мене Ігор звати, - пояснює незнайомець. - Річ у тім, що Юля потрапила під колеса мого автомобіля. Ми у лікарні зараз.

- Що? - у мене таке враження зараз, наче хтось вдарив мене чимось важким по голові. Те, що сказав чоловік, важко навіть уявити. - Як Юля?

- Її лікар оглядає. Ви можете приїхати? 

- Адресу говори! - мені важко зараз контролювати власні емоції. Та ще важче буде, коли побачу цього мудака наживо. Якщо Юля сильно постраждала, я зітру його з лиця землі. 

Поки їду ліфтом вниз, набираю Кирила. Швидко пояснюю ситуацію і прошу провести всі наступні зустрічі замість мене. Як тільки сідаю у салон автомобіля, обхоплюю руками кермо й тисну на педаль газу. 

Ну чому всі мої плани летять під три чорти?! Зараз Юля необхідна мені жива й неушкоджена! Ця аварія зовсім не входила у мої плани, і поки що я навіть думати не хочу, що буде далі. 

Залишаю машину поряд з входом, мало зважаючи на те, що тут паркуватись заборонено. На рецепції запитую медсестру, де варто шукати власну дружину. У мене в голові зараз стільки всього, що важко зрозуміти: хвилююсь я за неї, чи все-таки більше за себе. 

Піднімаюсь сходами на третій поверх, перестрибуючи одразу кілька сходинок. Тільки от шукати Юлю по кабінетах не доводиться. Тільки-но з'являюсь у коридорі, моїм очам відкривається неймовірна картина. 

Юля сидить на дивані, а поруч з нею навшпиньки незнайомий мені чоловік. Швидше за все, це той самий Ігор, з яким я розмовляв. Але якого чорта він так близько до моєї дружини? І чого вона так мило йому усміхається? 

Відчуваю, що повільно закипаю і міцно стискаю руки в кулаки. Швидко прямую до них, але ці голубки навіть не помічають мене. М'який сміх Юлі змушує мене на мить збитись з кроку, а тоді пришвидшитись.

- Не завадив? - виходить грубо й роздратовано, але це я ще себе стримую. 

Юля миттєво перестає усміхатись і здіймає на мене погляд. Не чекала? Он які здивовані очиська! Ну що ж, так навіть цікавіше. Принаймні тепер я знаю, що відчувала моя дружина, коли побачила мене з Жанною. 

Паскудне відчуття, якщо чесно.