Читати книгу - "Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Моргнула, ще раз моргнула, але від цього маленька тайка нікуди не зникла. Дівчина дуже швидко перебираючи ногами прямувала до ліжка, на якому я сиділа. І, якщо чесно, то це все мене дуже сильно напружувало. Вона мені мило посміхнулася, а після вимовила щось. Щось, що я навіть не змогла розібрати.

- Що? - Прохрипівши я притягнула ближче до себе простирадло.

А я говорила, що прокинулася в халаті?! Так, мене хтось тут переодягнув. І я дуже сильно сподівалася, що це був не мужик, який мені ставив крапельницю, і не тайка. Габріель? Сплило питання в моєму затуманеному мозку. І я почервоніла. Чорт! А якщо і справді він? Ну це б був повний провал!

При цьому дівчина посміхнулася і знову видала мені те, що я звичайно ж не зрозуміла.

- Я, звичайно, дуже вдячна, що Ви вирішили зі мною поговорити. Але я якось не налаштована Вас розуміти.

На мої слова тайка знову посміхнулася. У мене з'явилося бажання її послати. Мені тут погано, я згораю від сорому, а вона, бачте, радіє і демонструє мені свої білі зуби. І вона ніби продовжуючи знущатися, знову щось булькнула своєю мовою.

- Я не розумію! І не почну розуміти, хоч монолог мені скажіть! Це так не працює! - Підвищивши голос і сильніше стиснувши пальцями простирадло, я прошипіла. Дістала! Бісить! Нехай чеше звідси!

Напевно, я здалася їй зовсім тупою, бо в цей раз вона заговорила зі мною англійською.

- Master asked about your health, (господар питає, як ваше здоров'я), - вимовила дівчина, чим розлютила мене ще більше. Вона весь цей час знала англійську, але до цього три рази зверталася до мене незрозумілою мовою?

Ну, сказати, що це прям розв'язувало мою проблему, я не могла. Я знала англійську. Але те, що тайка вимовляла всі слова з акцентом і перекручувала їх, позбавляло мене переваги хоч щось зрозуміти.

Посміхнувшись і ляснувши віями, я дала зрозуміти, що і тут доведеться повторювати ще раз. Не знаю, здалося мені, або вона і правда зітхнула. Але на цей раз вимовила фразу повільніше і не так сильно перекручуючи слова.

Я зрозуміла, що господар цікавився моїм здоров'ям. Ось тільки питань у мене стало набагато більше до того самого господаря. Якщо йому було так цікаво, нехай би сам сюди й прийшов, а не посилав до мене ту, з якою ми на пальцях повинні спілкуватися.

- Могло б бути й краще. І чому він не прийшов сам? Значить не так вже йому і цікаво? - Судячи з того, як дівчина уважно мене слухала, вона розуміла, про що я говорила. Ось тільки відповідати на моє запитання ніхто не збирався. Посміхнувшись, вона вимовила наступну фразу.

- Do you need a painkiller? (Вам потрібно протибольове?), - в цей раз вона говорила повільно і вимовляючи кожне слово, схоже, їй набридло все повторювати по два рази.

Заперечливо хитнувши головою, я думала, що цього вистачить, щоб вона випарувалася з моєї кімнати, але вона продовжувала стояти й дивитися на мене.

- Щось ще? - Видавивши із себе посмішку, я не приховувала своєї антисимпатії до неї.

- Your breakfast is set in the dining room. Your clothes are in the wardrobe. (Ваш сніданок накритий в їдальні. Ваш одяг висить в шафі) - Вимовивши цю фразу вже не так повільно, вона посміхнулася і почухала до дверей. Явно зрозумівши, що мені доведеться повторювати фразу, вона почала йти швидше.

Все що я зрозуміла, так це щось про сніданок та одяг. Але, де знайти перше, а де друге я так і не зрозуміла.

Все-таки піднявшись з ліжка і в цей раз не впавши назад на ліжко, я попрямувала до дверей. Мені страшенно хотілося пити. А на тумбочці біля дверей я бачила склянку. Яке ж було моє розчарування, коли ця склянка виявилася порожньою.Гаразд, мені все одно доведеться колись вийти з цієї кімнати, так чому ж не зараз?

Натиснувши на ручку, я повільно висунула свого носа за двері. Все що я побачила, так це довгий коридор, з безліччю дверей. І ось цікаво, куди мені йти? Не виходити я не могла. Я страшенно хотіла пити, це раз. І мені потрібно було знайти Габріеля, це два.

Вийшла з кімнати й чисто навмання пішла направо. Відкривати всі двері й заглядати в кімнату мені здалося некрасиво, тому я йшла просто вперед. Плюскіт води лунав десь попереду, і у мене навіть почало дерти в горлі, як сильно я хотіла пити. Тому навіть не замислюючись, дійшовши до джерела звуку, я натиснула на ручку дверей і увійшла в кімнату. Якби я знала, що мої пригоди сьогодні тільки починалися, я б здогадалася хоча б постукати. Але я цього не зробила. І дуже скоро про це пошкодую...