Читати книгу - "Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Ванна кімната була злегка наповнена парою. Сумішшю приємної вологи повітря й ароматного гелю для душу.

З огляду на мій злегка збентежений стан, я не відразу зорієнтувалася на місцевості. Так, я зрозуміла, що хтось приймав душ, але моя реакція не була блискавичною. Швидше злегка уповільненою.

У підсумку вийшло так, що я спочатку робила, тому що тіло діяло на автоматизмі, а потім думала й аналізувала. Інакше чому я стояла як укопана і дивилася пильно перед собою. Вдивлялася в прозоре, трохи мокре скло, яке розділяло душову кабінку. І не ховало нічого.

Людина переді мною була як на долоні. Я бачила все. Очі чіплялися за оголені частини чоловічого тіла, поки він стояв спиною до мене. Я тут же впізнала в ньому Габріеля. Голосно проковтнула слину, але дивитися не перестала.

Здається, він не помітив того, як я увійшла в приміщення. А тепер не помічав, як я за ним спостерігала. Немов злодій. Або шпигун. Я жадібно поїдала його очима. Мені мало бути соромно, але мені не було. Мені взагалі складно описати ті емоції, які я відчувала в той момент. Але я з упевненістю могла сказати тільки одне - це була не просто цікавість.Нехай навіть через стільки часу, нехай все говорило мені про те, що мене "відпустило", але моє тіло немов по пам'яті реагувало на цього чоловіка. Хотілося зробити щось неймовірне. Підійти ближче і доторкнутися до нього рукою. Провести пальцями по мокрій шкірі. Відчути тепло його тіла.Але зовсім не хотілося, щоб Габріель про це знав. Щоб взагалі зрозумів, що я за ним весь цей час спостерігала і як на нього реагувала. Все, що зі мною сталося минулої ночі, можна було списати на препарати, а як виправдовуватися сьогодні?

Пересиливши себе, я тільки хотіла розвернутися, щоб непомітно піти, як чоловік мене випередив. Він різко обернувся і подивився прямо на мене. Прибив до місця. Так точно і безпомилково передбачив моє місце розташування, немов знав, що весь цей час там була я. І саме я.

Габріель навіть не здивувався. Просто впивався поглядом все так само вивчаючи мою реакцію. Але ось потім його погляд перемістився з обличчя на моє тіло і став повільно спускатися. І тільки тоді я зрозуміла ціну незручності.

- Що ти тут робиш? - Від звуку його голосу я підскочила на місці. Це було так несподівано, коли він перервав тишу, що я здригнулася і впустила з рук склянку. Скло одразу ж розбилося при зіткненні з підлогою і тисячі осколків розлетілися навколо. - Стій, - владним залізним тоном наказав мені чоловік і дуже повільно, не зводячи з мене погляду, потягнувся до невеликої ручки на дверях.

"Він збирався вийти. Він хоче підійти до мене" - ці думки увірвалися в мою свідомість і першою усвідомленою реакцією було бігти. Що, власне, я і зробила. Тільки забула про бите скло. Навіть тирса в голові збунтувалася проти такої необачної дії. Особливо, коли я наступила на осколки й поранила ногу. Було так боляче, що я завмерла на місці та боялася ступити другий крок, щоб не загнати скло в іншу ногу.

Хотілося кричати та вити від смутку. Хотілося втекти й сховатися звідси. Але я стояла на місці. Стояла і не рухалася, поки Габріель насувався на мене величезною грізною хмарою. І я навіть уявити не могла, яка зараз почнеться буря...