Читати книгу - "Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс"

Розділ 8

Виїжджаючи з паркінгу за нами слідом виїхала інша машина. Микита настояв на тому, щоб брати з сестрою їхали окремо. Мені здалося, що Микита не хоче витрачати сили на сперечання з кимось з них перед очікуваною зустріччю.

Я ніяк не могла припинити перебирати край кофти. Думки про те, що в ній мене побачить батько, лякали. Серце сильно стискалося, живіт скрутило, а нудота здавалася близькою як ніколи. Стороннє торкання змусило мене здригнутися, але я одразу ж розслабилася.

— Не переживай, — Микита стиснув мою долоню.

— Я не переживаю, все гаразд, — вичавила з себе посмішку. Може все-таки попросити його зупинитися на обочині чи заправці?

— Ти збідніла, а зараз набираєш зеленуватий відтінок.

Моя посмішка зникла.

— Я напевно з'їла щось не те.

— Ми їли одне і те саме, — Микита нахмурився. — І ще раз поїсти ти не встигла.

— Ні, я з'їла ще йогурту перед млинцями, — сказала я, на що він скептично глянув.

Це була наполовину правда. Я з'їла той йогурт, але погано мені точно не через нього

Микита нахмурився, але більше не вимагав від мене відповідей. Несподівано ми зупинилися біля заправки. Я спантеличено подивилася на нього. Машина позаду нас просигналила, але також зупинилася.

— Сходи до туалету, а я куплю воду, — відстібнув пасок.

Я подивилася на нього великими очима.

— Ні, не варто. Зі мною все гаразд...

Микита строго глянув на мене. Захотілося опустити голову, що я і зробила, вийшовши з салону.

— Ей, брате, чого зупинилися?

— Меліссі погано, дайте нам десять хвилин.

— Погано?! — Катерина вибігла з машини й наблизилася до мене.

Попри мої протести, вони разом провели мене до туалету. Що правда, як би не Катерина, Микита міг би зайти всередину. Але на моє щастя він не такий божевільний.

Сполоснувши обличчя холодною водою, я також приклала холодні руки до шиї та нижче ключиць. Ноги підігнулися, і я міцно схопилася за раковину. У вухах зашуміло. Я потрясла головою і ще раз сполоснула обличчя. Катерина мені щось говорила і тримала волосся, аби я його не намочила.

Почувся стукіт, на який ми не відразу відреагували. А коли Катерина вже хотіла, то вже було пізно. Я помилилася. Микита виявився божевільним. Він стурбовано оглянув мене, і щось в його погляді показало, що він не радий тому, що побачив.

Він швидко підійшов і, забравши мене від сестри, схопив за плечі.

— Це жіночий туалет, — пробурмотіла.

— До біса! Мелісса, ти маєш дуже поганий вигляд… дівчинко, — він набрав в долоню води та омив моє обличчя. — Ми їдемо в лікарню.

Він був таким серйозним, що на мить я аж протверезіла.

— Ні, все нормально. Мені просто потрібна хвилинка... і вода, — затараторила.

Микита одразу відкрив мені пляшку води й, не відпускаючи її, поїв мене.

Поки я пила, він ніби сказав сестрі, що сам про все попіклується, після чого вона вийшла.

— Ти як? — запитав він, коли я припинила пити.

— Краще, — мені дійсно легшало. Чи то від води, чи від його присутності. І піклування...

Він помітно розслабився, але не настільки, щоб відпустити мене. А я й не хотіла, щоб він мене відпускав.

— Нам потрібно їхати.

— Ми поїдемо тоді, коли тобі стане ще краще, — твердо сказав він, показуючи, що не приймає ніяких але.

Я понуро кивнула і дозволила повільними кроками відвести себе до машини. Посадивши мене на сидіння, він не закривав двері, а лишив ледве відкритими. Сам крикнувши щось хлопцям, сів і ввімкнув кондиціонер.

— Коли буде холодно, скажи, — сказав він.

Я кивнула. Відкинувши голову на спинку сидіння, я заплющила очі. Було чутно лише шум кондиціонера і проїжджаючи повз нас машин. Я відчувала на собі погляд Микити. Хотілося теж подивитися на нього, і мене лякало це бажання. І одночасно нервувало якусь грішну частину мене. Я не знала, що зі мною відбувається, а запитати було нікому. Хоча може і було, але також мені було дуже соромно.

Я здригнулася, коли відчула холодну долоню на своєму лобі, щоках й шиї. Я не рухалася, здавалося, що навіть серце припинило ритм, і знову з більшою силою закалатало.

Він не забрав долоню. Навпаки, він перемістив її мені на потилицю і спустив вниз про шиї. І почав... Ооо Аллах! Він почав лагідними рухами масажувати. Про шкірі пройшлися мурашки. Тіло кинуло в жар і нудота відійшла на другий план. Я ще більше відкинула голову назад, стараючись не замурчати.

— Краще? — низько прошепотів він.

Подавивши стогін, я кивнула. Він продовжував рухи, а я не могла зупинити це. Не змогла...

Його рука опустилася нижче під тканину і почала розминати плечі. Коли його пальці наткнулися на бретельку білизни, все завмерло. Він припинив рухи, а я припинила дихати. Мої щоки почервоніли, і я, відкривши очі, нахилився вперед, віддаляючись від його руки. Від нього. Від цього відчуття.

— Дякую, — прохрипіла я відводячи очі. — Мені стало набагато краще. Можемо їхати.

Він деякий час мовчав і не рухався. Я відчувала його погляд і руку в сантиметрі від себе. Серце ледве не вистрибувало. Я почула, як він різко вдихнув повітря ніздрями, і відсторонившись, застібнув пасок. Я зробила те ж саме.

Коли ми виїхали, ніхто з нас не дивився одне на одного, нічого не сказавши. Я гадала, можливо, була дуже різка, можливо, образила його. Але ще трохи, і він торкнувся мене, і я б... Мені страшно подумати навіть про це.

Зупинившись біля такого мені знайомого дому, думки про його дотики вилетіли з голови. Я повернулася додому. І зустріч з сім'єю єдине, що мене по-справжньому лякало.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍