Читати книгу - "Під моїм (палким) наглядом , Ксандер Демір"

13

Дем’ян

 

- Добрий ранок, - сказав я, як тільки-но опинився на терасі не один. Амелія повільно крокувала, чи то в мій бік, за столик, чи то кудись по своїх справах. Вчора ми доволі довго з нею говорили.. і це було щось з дивного для мене. Раніше я вважав її нудною, взагалі ніякою. Проте я навіть подумати не міг, що вона на стільки цікава та щира.. Від цього мені стає ніяково.

- Привіт, - сонно промовила дівчина та сіла поруч зі мною за столик. Я обережно спостерігав за нею, п’ючи свою чорну каву. – Як спав? Пробач, що не дала зробити це довше..

- Все гаразд. Я виспався, попри те, що ліг о третій, а прокинувся о п’ятій.

- О п’ятій двадцять три, - поправила Амелія, посміхаючись.

- Ви слідкуєте за тим, о котрій я встаю? – здивовано запитав я.

- Ні, просто твій будильник – жахливий, Дем’ян!

Я знизив плечима, допиваючи свій напій.

- То, сьогодні які плани у нас? – перебив тишу, повертаючись до дівчини.

- Сьогодні я готую свої улюблені сінабони та ще деякі солодощі. А ввечері, можливо, захочу пройтись до моря, - вона посміхнулась та швидко піднялась з стільця. – Я буду в будинку, тому тобі не обов’язково завжди бути поруч зі мною на кухні.

- Добре, проте я буду, - я також посміхнувся та піднявся за білявкою. – Як мінімум, треба помити цю чашку. А ще допомогти вам.

- Я не буду просити твоєї допомоги зі своєю випічкою! – вона ткнула в мене палець, жартома погрожуючи. – Ще зіпсуєшся усе!

- Блін, ви розсекретили мій план, - я похитав головою, натягуючи кутики губ в сторони. – Не переймайтеся, я просто буду спостерігати.

Амелія просто кивнула та швидко побігла до будинку. Я декілька секунд ще постояв на вулиці, дихаючи свіжим морським повітрям, а потім також пішов в будинок.

Я сидів за довгим кухонним столом, перебираючи свій договір щодо охоронця на літо. На першому поверсі ще довго нікого не було. Як виявилось, спочатку Амелія пішла приводити себе до ладу. Тому я міг поки що зайнятись своїми справами.

- Що ти читаєш? – вже не міг..

- Я перечитую свій договір з твоїм батьком, - не підіймаючи голову до дівчини, відповів.

- Договір? – перепитала вона та підійшла ближче. В ніс одразу ж вдарив солодкий аромат її гелю для душа. Знов цей персик. Проте цього разу я втримався від чхання. – І що там такого цікавого?

- Там, - я швидко повернув голову направо, але навіть уявити не міг, що обличчя дівчини буде так близько. Це змусило мене замовкнути. Утім, Лія просто посміхнулась та відійшла убік. – Там йдеться, що на літо, в період мого, так би мовити, відрядження сюди, моїм босом стаєте ви, Амелія Максимівна. Авжеж, умова щодо мого звільнення вами, навіть не обговорюється, проте інші вповноваження, ви можете повністю корегувати самі, щодо мене.

- Це, що означає? – Амелія повернулась до мене, відкриваючи холодильник. Її вираз обличчя говорив сам за себе.

- Що в період, поки ви моя шефиня, ви можете повністю корегувати мою роботу. Тобто ваш батько не може втручатися та надавати мені певні накази, - я посміхнувся, - спостерігаючи за білявкою. Вона здивовано звела брови будиночком, а потім продовжила діставати усі потрібні продукти.

- І що ти хочеш цим сказати?

- Те, що я усе візьму на себе, не дозволяючи вашому батьку та Олені, зупинитися в цьому домі. Не хвилюйтесь за це.

- Але він тебе потім звільнить!

- Ні, - я вкотре посміхнувся. – Принаймні поки я тут, точно ні.

Та «жарт» з роботою охоронця дійсно дістав мене. Насправді хто б міг подумати, що я колись вирішу стати охоронцем? Скоріше за все, це не була найперспективніша кар'єрна область, і, чесно кажучи, я досі не зовсім вірю в те, що може з цього вийти. Але, з іншого боку, мені доволі байдуже до майбутніх наслідків. Якщо Ігнатович дійсно вирішить мене звільнити, - його право.

Життя так часто розгортається не так, як ми плануємо, і подекуди веселі випадки приносять найбільше задоволення. Мабуть, і саме тому я вирішила прийняти цю невеличку ексцентричність у своєму житті. Хто знає, можливо, саме в цьому моя робота, охоронця для Амелії, призведе до найцікавіших та несподіваних пригод.

Зрештою, життя, подібно до пригод, може дарувати нам цікаві вигоди та випробування, і час від часу важливо просто приймати те, що надається, і дивитися, куди нас заведе цей непередбачуваний шлях.

- Ти дивний, - сказала вона, хитаючи головою.

- Ліє, я не хочу працювати охоронцем усе життя.

- Це твоє право. Якщо це дійсно так, то я тебе підтримую, - дівчина посміхнулась. Напевно, навіть трішки соромлячись.

- Вам допомогти з приготуванням? – запитав я, продовжуючи спостерігати за нею. На столі вже стояло борошно, кориця, цукор, молоко та ще куча всього.

- Ні, я вже казала. Я сама!

- Гаразд, я піду поки потренуюсь у дворі, якщо це не проблема. Вранці, на жаль, пропустив тренування.

- Без проблем, - Лія посміхнулась, і я також це зробив, покидаючи кухню.

Коли я вже знову повернувся до будинку після тренування та душу, минуло близько години. Я не знав точно, скільки триває процес готування сінабонів чи будь-якої іншої випічки, але аромат, який зустрів мене, вказував на те, що Амелія прикладає чимало зусиль.

Смакота розливалася по всьому дому, і вже здалеку я відчував шоколадне печиво чи щось подібне. Серце радісно здригнулося від аромату, і я справді не міг дочекатися, щоб дізнатися, що саме готує моя подруга. Інтрига витримувала мене в напруженому очікуванні того чудового смаку, який обіцяв несамовитий десерт. І хоч, я дійсно ненавидів солодке, щось таки в її солодкому було особливе.

- Ти вже закінчив тренування? – Амелія підняла голову до мене, відриваючись від розкочування тіста. Її волосся було скріплене крабиком, але неслухняні локони, подекуди, нехтували цим. Окрім цього, обличчя дівчини було у муці. І це не дивно.

- Так, - я посміхнувся та підійшов до неї ближче. – Ви ще щось готуєте?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍