Читати книгу - "( Не ) закохані, Наталія Косенко"

Глава 14. Не закоханий

Ясмін прокинулася вдосвіта, зібрала тихо свої речі й уже через десять хвилин йшла до гуртожитку. Сама.

Вони знову заснули разом на дивані під якийсь безглуздий фільм. Їй знову було тепло і затишно, а пустка в душі покрилася тоненькою кірочкою. Далеко до загоєння, та тепер душею не гуляли злі вітри.

Ясмін рахувала калюжі, які траплялися під ногами після нічної зливи. Пʼятдесят одна. Хіба не диво, що в такому складному світі, повному протирічь і тяжких страждань є така проста річ як калюжі?

Ліля закуталась у ковдру, як у кокон, і сопіла в подушку. Кімната не змінилась і Ліля не змінилась, та все тепер виглядало трішки інакше. Зовсім трішки, проте достатньо, аби глянути з іншого кута.

Наприклад, дивно виглядала пачка розчинної кави на поличці. Таку пив тато. А мама обожнювала чай… Зробила собі того трунку, аби й справді розкуштувати смак. Ні… не смачно! Радше з присмаком гірких спогадів. То нащо вона труїть себе минулим? І що зробили з нею обійми Стаса, що подібні думки тепер спокою не дають?

Ніяк не могла повірити, що дві ночі поспіль спала в чужих обіймах. Як до цього не могла повірити, що примусила палати шаленою жагою зіркового хлопчика університету. Але ж в роті досі терпкий присмак його солонуватої шкіри. А між ніг досі саднить від швидких нестримних поштовхів гарячої плоті.

Стас не писав, а Ясмін намагалася й не думати про нього. Завтра в універі й так побачаться. Якщо на парах і удаватимуть, що ледь знайомі, то після буде ще репетиція. От на ній знадобляться усі сили.

Про вітчима теж намагалася не думати, бо ж раніше велася як дурна. Йшла до матері, мов німий голос совісті, а потім і сама німіла на кілька днів. А душа лишалася німою місяцями.

Бачити маму могла, коли лише біля неї не було якогось нещасного чоловіка. Останні роки вони з вітчимом то сходяться, то розходяться. Лише коли не було поряд його знедолених очей могла спокійно дивитися в очі матері.

Так і минула неділя. У роздумах і сумнівах. А ще з головним болем, котрий під вечір поширився усім тілом. Ближче до ночі біль скрутився клубочком у горлі й не давав ковтати. От і завтрашні проблеми вирішилися самі собою…

 

Стас сидів в аудиторії на задньому ряду, перекидався жартами з Владом й позиркував на вхід. Кілька хвилин до пари, а старости досі нема. Якщо Ясмін знову заявиться під ручку з Олегом, доведеться сильно напружитися, аби не заявити на неї права тут і зараз! Хоча які права? Вона йому нічого не винна! Поки що…

Весь ранок думав як не зірватися й не накинутися на рожеві пухкі губки одразу ж при зустрічі. Як втримати при собі руки, коли дівчина в зоні досяжності? Тепер правила здавалися дурнуватими. Нащо взагалі вони треба, коли його колотить від однієї лише думки про неї?

Ясмін не прийшла. Ні на першу пару, ні на другу. Пізніше дівчата обмовились, що староста ніби як захворіла, тож з третьої пішов сам. Навчання? Не сьогодні…

Сидів під гуртожитком на лавці й нервував. Ясмін не відповідала на смс. А що як хвороба привід утекти? Що, як він перегнув палицю й або ж зовсім зламав її? Знав же, що не можна тиснути! Але як інакше? Той кокон, в якому дівчина себе живцем поховала, не розколупати! Хіба що зсередини.

Розглядав майже всохлу калюжу під ногами, аж доки біля нього не зупинилися інші ноги в червоних акуратних кросівках.

— Стасе? Вау! А ти тут що робиш?

Ліля виглядала трохи хворобливо з темними колами під очима й почервонілою шкірою.

— Привіт. А ти теж в гуртожитку живеш?

З дівчиною спілкувалися нормально. Тим більше вона була закохана у Влада і про це кожен дурник знав. Влад також, тому й не ліз до неї під спідницю. Поважав почуття, хоча це й було на нього не схоже.

— Ага. З нашою старостою у кімнаті.

Невже могло так пощастити? Пригадав, що й Лілі в універі не було сьогодні. Може й справді захворіли?

— Ясно. А що з тобою?

Дівчина хрипко розсміялася, та одразу вчепилася рукою в горло й скривилася.

— Аж так гарно виглядаю? Ангіна в мене! Ясмін теж з ліжка не вилазить… Але їй гірше, тому в аптеку вийшла я. Хоча така слабкість, що тепер не впевнена чи дійду.

— Давай я сходжу. Що треба купити?

Ліля розглядала його з цікавістю з хвилину, а тоді знизала плечима. Завжди була безпосередньою як дитина, тому й не викликала роздратування.

— Ну сходи. Візьми щось від ангіни. Таблетки там, спреї й щось від температури. Кімната 314.

Руки знову трохи тремтіли, коли викликав ліфт. Чому й сам не знав. Тілом теж гуляв озноб. Десь аж під шкірою. За двадцять три роки багато чого бачив, але щоб так торкнуло від дівчини… І здавалося б нічого в ній особливого, та хочеться вчепитися клешнями до відмітин на тілі, затулити собою весь світ й стати повітрям, яким вона дихатиме.

Й сам розумів, що трохи божеволіє. А може й не трохи. Дізналися б хлопці з команди, засміяли б! Післязавтра вже тренування, а він лише й може думати, що про рожеві губки й синяву очей за товстими лінзами окулярів. Може то небеса в її очах? А в них рай…

Боже, ще б заляпав слиною підлогу перед її дверима! Як маленький! Ляснув себе трохи по щоці, аби прийти до тями, й узявся за ручку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍