Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ти майбутній наступник батька. - сказала я намруживши брови. - Ти повинен бути тут і це повинно тобі подобатися.
- Мені ніколи не подобалася вся ця пафосність.
- Тобі не подобалося і працювати у офісі батька, але зараз це змінилося.
Брови Макса злетіли вгору.
- Звідки ти це знаєш?
- Я…раніше ми також ходили на аукціон. Тоді тобі не подобалося тому звідти і зробила висновок.
- Ага. Ну так. Здогадка.
Рука Макса потягнулася до шампанського, котре стояло на столі. Він підніс келих до губ і мене наче током вдарило. Я різко перехопила келих ігноруючи момент дотику наших подушок пальців. Вміст бокалу ледь не вилився.
- Що не так? - спитав хлопець.
- Ти вживаєш ліки. Їх не можна співвідносити з алкоголем.
Макс скривився.
- Ти зараз нагадуєш батька.
- Я просто попередила.
Макс важко здихнув .
- Ти відхилила мою пропозицію. Але все ж, я піду прогуляюся. Тут надто нудно.
Хлопець покрокував повз мене а я на хвилину задумалася. Нічого ж не станеться, якщо я один день проведу без кордонів? Завтра і так повернуся назад до універу і ми знову не будемо бачитися. А один вечір не матиме суті. Чи не так? Спокуса прогулятися перемогла, і я швидким кроком наздогнала Макса.
- Я ж казав, що погодишся. - сказав він з посмішкою, коли я зрівнялася з хлопцем.
Він притримав двері, коли ми вийшли на вулицю. Моє пальто залишилося всередині а надворі і без того було холодно. І до цього всього ще й постійне відчуття холоду. Я здригнулася, зустрівшись із холодним повітрям.
- Мені прос то буде нудно самій. - виправдалася я.
Хлопець кивнув.
- Тобто зі мною тобі не нудно?
І чому він настільки чіпляється до моїх слів?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Згадай, Мері Горн», після закриття браузера.