Читати книгу - "Перехрестя світів, Олександр Гулій"

На щастя, ця лікарня була повна привидів і не всі з них були погані. Настя вже майже попрощалася з життям, коли у кімнату увірвалися кілька пацієнтів серед яких була і пані Наталя. В той самий момент, коли санітар вже вдруге схопив дівчину, привиди гамузом накинулись на нього та на його подільника, що лупцював Остапа. Смак перемоги, можливість нарешті позбавитись від вічних страждань підштовхували привидів, давали їм сил, яких в них ніколи не було. Сліпа скалічена жінка безпомилково на слух зрозуміла, де знаходиться санітар, що схопив Настю, і неймовірно для її стану швидким рухом застрибнула йому майже чи не на голову, вчепившись довгими нестриженими пазурами в обличчя. Санітар завив, як поранений ведмідь і спробував зкнути жінку з себе, але вона вчепилася в нього мертвою хваткою, роздираючи шкіру та очі з булькотючим моторошним сміхом, що проривався разом з кров’ю через зашитий рот. Санітар відпустив Настю і кілька секунд вона з жахом спостерігала як пані Наталя мститься своєму кривднику, але зі ступору її висмикнув крик Остапа:

– Настю, журнал, скоріше!!!

Настя схаменулася, проскочила під рукою у санітара і побігла до печі. Хтось із персоналу, що з’явився слідом за своїми пацієнтами ще намагався зупинити її, коли вона висмикнула журнал з-під куртки, але в останній момент дівчина влучним кидком зажбурнула його в піч.

За її спиною почулися крики болю і ненависті. Вона ще мить дивилася на те, як починає тліти й загорятися цей старий потертий зошит розміром трохи більший за альбом для малювання, від якого було стільки проблем, і обернулася. На виході з кімнати стояв Андрій, який вочевидь, вирішив не йти сам до церкви та побіг слідом за привидами у котельну. Він як раз відвів від себе руку наздогнавшої їх Людмили із затиснутим для удару скальпелем і тепер трохи розгублено спостерігав, як шкіра дівчини червоніє, покривається опіками й немов починає горіти з середини. З іншими членами персоналу відбувалося те саме. Вони вили кричали, намагалися щось зробити, хтось з лікарів, навіть відштовхнув Настю від печі та спробував дістати журнал, але не зміг. Правила, встановлені демоном, працювали надійно, як швейцарський годинник. Як тільки журнал опинився у пічці, він став недоступний для лікарів і їх руки просто прослизали через старий зошит, немов через повітря.

– Остапе, дістань його, я благаю! – істерично закричала Людмила, дивлячись як її шкіра вкривається страшними пухирями, не витримуючи жару, що йшов прямісінько з дівчини. – Хто-небудь, скоріше, дістаньте його, так не можна!

– Зовсім нещодавно я теж тебе благав, сестро, – сумно сказав Остап і в його голосі ясно було чутно горе і розчарування. – Хто знає, як би ти мені допомогла, можливо, з тобою цього б не трапилося, можливо небо тебе б пробачило і забрало до себе.

Дівчина у безсилому припадку ярості кинулась на брата, але не змогла йому нічого зробити, лише пробігла скрізь нього і врізалась всім тілом у стіну позаду. Сам Остап, як і всі інші пацієнти, в міру того як згорав журнал, ставав все більш прозорим, підсвіченим і безплотним. Рани, що прикрашали його тіло, зникли, зробивши хлопця таким, який він був на момент смерті – худим і змерзлим, але нарешті щасливим. Інші привиди також мінялися, ставали схожими на нормальних людей. Замучених, стомлених, але не спотворених ножами й лезами медперсоналу.

– Дякую тобі, сонечко, хай бог завжди береже вас за те, що ви зробили, – раптом пролунав збоку від Насті голос і вона із подивом подивилася на стомлену колись красиву літню жінку, насилу впізнавши у ній спотворену санітарами пані Наталю. Її карі очі були сповнені подяки, тонкі губи тепло посміхалися.

Андрій підбіг до Насті, згріб її у міцні обійми. З усіх боків, заглушаючи крики персоналу лікарні лунали слова подяки.

– Дякуємо!

– Ви врятували нас!

– Нарешті свобода!

– Бережи вас бог! Дякуємо!

Персонал зник набагато швидше, ніж привиди пацієнтів. Андрій чомусь подумав, що це через те, що їх вже давно зачекалися у пеклі. Привиди пацієнтів проносилися перед ними, силячись встигнути привітати своїх спасителів до того, як остаточно зникнуть. Коли у приміщенні котельної майже нікого не залишилось, до них підійшов майже повністю прозорий Остап.

– Дякую вам, щиро дякую за те, що врятували нас всіх. Для вас це була одна ніч, а для нас ціла вічність сповнена страждань і немає нічого більш прекрасного, ніж розуміння того, що ця вічність скінчилася.

– Шкода, що ми не змогли допомогти твоїй сестрі, – сказала Настя, сильніше притискаючись до Андрія. Раптом вона відчула, що сили після всього, що відбулося, покинули її.

– Той факт, що ти жалієш навіть таку людину, як моя сестра, каже про тебе немало. Ти дуже добра, – сумно посміхнувся Остап, знову згадавши сестру, яка так його ненавиділа. – Йдіть до церкви. Як вийдете звідси, поверніть направо, а потім на перехресті тунелів знову направо. Там будуть сходи, вони приведуть вас прямо у капличку. Там зможете безпечно дочекатись ранку.

– Нам ще може щось загрожувати? – насторожився Андрій.

– Не думаю, – відповів привид майже повністю розчинившись у повітрі. – Але не варто забувати, що десь тут ще може ходити Марк. Задля власної безпеки, дочекайтесь ранку у церкві. Прощавайте, друзі!

Настя з Андрієм дивились, як останні привиди, щасливо махаючи їм руками, зникають. Темряву котельної розганяв вогонь з печі, що вже повністю знищив проклятий журнал. Залишившись на самоті, вони ще раз міцно обнялися і, дістав, телефони з ліхтариками, вийшли у знов сталий темним підземний тунель. Разом із привидами пішла і їх магія, що змушувала пил світитися, знову зануривши лікарню у темряву. Вони пішли маршрутом, що вказав їм Остап, мовчки озираючись по сторонах. Сил розмовляти не було. На місце адреналіну прийшли втома та спустошеність. По дорозі вони пройшли повз кількох кімнат із важкими сталевими дверми, схожими на камери. Не втримавшись, вони відкрили одну з них. В середині стояла купа брухту, що колись був медичним інструментом. Де-не-де валялися старі скляні шприци, іржаві скальпелі та пили для кісток. Відразливо скривившись, пара поспішила залишити моторошні підвали, отримавши відповідь на питання, що роками точилося навколо пліток про лікарню. Про те, чи катували пацієнтів у підвалах.