Читати книгу - "#Галябезголови"

— Так не соромся, питай! На відміну від тебе, відповідатиму на будь-які запитання.

— Навіщо?

— Що «навіщо»?! — все так же спокійно і зухвало відповів Чорнобай. — Навіщо мені на твої запитання відповідати? — плечима знизав. — Може, у твоїй голові туман трохи розвидниться, якщо запитань стане менше.

Вийшов на поріг файного зрубу, вже хотів той же час набрати сина, та зметикував, що невістка може підслухати.

Зачинився у гаражі, сів до салону заляпаного брудом позашляховика, дістав мобільний і тільки тепер усвідомив, що не говорив з Артемом більш як півроку. За цей час син сто разів міг номер поміняти!

— Дідько, я — мудак…

Набрав таки номер сина і так зрадів, коли почув на іншому кінці дроту його голос, — наче вже тонув, а йому в останню мить соломинку простягнули: тримай, та не схиб!

— Тьомо? — мовив чомусь хриплувато. — Привіт, синку.

Ранок сьомого березня Тьома Чорнобай зустрів у стані істеричного роздраю: ще ніколи життя не підкидало йому таку підлу свиню! Навіть два роки тому, коли програв хрінову купу грошей, міг розпрощатися з універом і загриміти до війська, було не так образливо, бо ті проблеми Тьома створив власними руками! І весь цей час був певен, що знайшов геніальний вихід з того глухого кута. І раптом виявляється, що Галя… Весела, роботяща, безвідмовна у всьому Галя — брудна зараза! Та ще й безробітна брудна зараза! Після того як Тьома буцнув ногою по вхідних дверях, аби назавжди зачинити їх за дружиною, він разів двадцять перечитав повідомлення, яке невідомий доброзичливець надіслав йому шостого березня вдень.

— «Йолопе, ти вляпався! У твоєї дружини СНІД! Її викинули з роботи, а треба було вбити!» — читав вголос і все ніяк не міг визначити, що його більше дратує: те, що Галя хвора, що могла заразити його чи що лишилася без заробітку!

— Дідько, я таки йолоп! — пірнув у Google. І хоч дуже сподівався, що Галя не встигла заразити його, хотів побільше дізнатися про ВІЛ-СНІД, бажано — конкретні прояви і симптоми, які виникають у перші дні після зараження, і хоч не знайшов у себе ознак смертельної недуги, бо, виявляється, зазвичай їх не буває, розпсихувався.

— Сука! Сука! Ненавиджу! Брудна шльондра! — волав, бо такого начитався про моторошні наслідки зараження — аж руки трусилися.

Посеред ночі зганяв у цілодобово відчинений магазин, де продавали алкоголь. На останні гроші купив пляшку віскі. Логіка вчинку малювалася Тьомі такою: алкоголь простимулює мозкову діяльність, і до ранку майбутній психолог зрозуміє, як жити тепер, коли Галі з її постійними пристойними заробітками немає! Мати з Італії останнім часом надсилала щоразу менше і менше, батько взагалі обмежився сумою у триста баксів на місяць. Та вони знущаються?!

Налив собі.

— Дідько, це — пастка! Я у пастці! Навкруги — козли! А найбрудніша козлиха — Галя! Так підставила! — випив те, що налив. Знову налив.

Вранці від пляшки віскі лишилася тільки пляшка, а від Тьоминої впевненості побачити світло в кінці тунелю — тільки роздратованість вранішнім сонцем: сходило, сліпило очі.

— І сонце — сука!

Віджбурнув порожню пляшку, заходився нишпорити по кишенях: раптом там завалялися двісті гривень чи п’ятсот, що Тьома про них забув! Він… сходить у клуб! Поставить… останні гроші! І… неодмінно виграє! Десять тисяч! Сто…

І тут задзвонив Тьомин мобільний.

— Хто?! — істерично вигукнув у трубку.

— Тьомо? — почув голос батька. — Привіт, синку. Як справи?

Алкоголь ще не покинув організму майбутнього психолога, тому він не одразу прорахував: дзвінок — той самий вихід, який він шукав усю ніч. Збудився, кричав, бризкав слиною:

— Справи?! Тобі цікаві мої справи, тату? Це ти у всьому винен! Якби не ти, сьогодні моє життя склалося б зовсім інакше! Та ти не дав мені шансу!

— Тьомо…

— Що «Тьомо»?! Ти покинув нас з мамою, коли мені виповнилося всього дванадцять! Я пацаном був! Недосвідченим, вразливим, беззахисним!

— Тьомо, що сталося?!

— Що сталося? Я — смертельно хворий! Смертельно, ти мене почув?! Мені терміново потрібні гроші на лікування. І щоб нормально жити! — Тьома Чорнобай прокричав останню фразу, замовк. «Усе правильно! — промайнуло яскравим ліхтарем у темряві. — Хай платить!»

Тато мовчав. Тьома напружився.

— Тату!

— Я виїжджаю до тебе!

— Ні! Цього ще тільки не вистачало! І мамі не кажи нічого! Нащо мені ці сльози?! Я думав, ти запропонуєш справжню допомогу! А ти натомість приїхати до мене хочеш?!

— Та заспокойся, синку! Кажи! Скільки грошей потрібно?

Тьома усміхнувся, розслабився. Пішов до дивана: розвалився.

— Я зараз серйозне обстеження проходжу. Мінімум — тисяча євро потрібно тільки на обстеження. Потім лікарям, на курс лікування. Думаю, тисяч п’ятнадцять! У євро! Це — для початку і просто зараз!

— Сьогодні ж гроші будуть на твоєму рахунку.

— Тату! — відповів Тьома із надривом. — Ти підвищив мої шанси вижити!

— Та що сталося, Артеме? — повторив Андрій Іванович Чорнобай. — На що ти захворів?

Тьома аж посміхнувся: недарма, як припарений, усю ніч в Інтернеті читав про ВІЛ-СНІД. Ноутбук он і досі стоїть відкритий, на екрані — інформація про заразу.

— Спочатку температура підвищилася. Я думав: звичайний ГРВІ! Пішов до лікаря, бо мені довідка для універу потрібна була. А він каже: ого, лімфовузли збільшені, якийсь висип незрозумілий. Питає: слабкість є, головний біль? Кажу: ледь ноги пересуваю. Він каже: треба терміново обстежуватися, бо ваш стан нагадує гострий ретровірусний синдром.

— Це що?

— Це — СНІД, тату! — Артем підхопився, присів біля ноутбука, вдивлявся у статтю про ВІЛ-СНІД.

— Артеме, ти жартуєш?

— Ти дослухай спочатку! Бо я лікарю теж кажу: ви жартуєте? Звідки у мене синдром, який… — знайшов потрібний рядок у статті, читав просто з екрана, — …підтверджує швидкий перебіг ВІЛ-інфекції аж до блискавичного розвитку СНІДу?! — відірвався від екрана. — Ну, і почалося: скільки у вас було статевих партнерок, таке інше. Я лікарю кажу: які ще партнерки? Я одружений! І у мене проста ГРВІ! А увечері Галі розповідаю: мовляв, уявляєш! Лікар сьогодні пропонував мені шукати серед статевих партнерок ту, яка мене заразила!

— І що Галя?

— Галя каже: це правда, Тьомо! У мене СНІД!

— Що?!

— Ага! Я теж їй кажу: що?! Що, мать твою?!

— Тьомо, заспокойся! Я так зрозумів, страшний діагноз іще не підтверджений, правильно? Ти ще тільки