Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

щось середнє, і йому не личило жодне з цих визначень. Просторі вікна, масивні двері, товсті стіни, а на їхньому тлі витонченна колонада з рожевого мармуру. На портику — мальовниче панно, викладене з різнокольорових каменів, майстерно підібраних один до одного. Багатоярусний дах на зразок того, що Риль бачила на скарбниці. З десяток ажурних башточок надавали цій потужній будівлі невагомості, а похилі схили даху на диво гармонійно поєднувалися з оточуючими їх горами.

Спереду захисна стіна трохи опускалася, відкриваючи приголомшливий вид на морські простори. Тут вода не була такою ніжно-зеленою, як на південному морі, та й від води віяло холодом. Темно-сині, майже фіолетові хвилі здіймали вгору білі баранці піни. Навіть з такої висоти чути було глухі удари хвиль, що беруть штурмом стіни Гнізда.

Перед дівчиною розкинув свої солоні води могутній океан.

Дракони зупинилися, з насолодою вдихаючи запах солоної води, водоростей, нагрітих на сонці каменів, терпкий аромат гірської трави, що пробивалася між каменів. Тут усе їм було звично і знайомо — кожна скеля у цій частині узбережжя, кожна більш-менш велика печера, кожне рибне місце в цій акваторії.

Тонкий слух драконів вловив звук кроків, однак вони не подали вигляду, що знають про чуже наближення. Лише коли жінка підійшла зовсім близько, одночасно обернулися.

— Лунму, — всі троє, схиливши голови, опустилися на коліна. Жінка широко посміхнулася. Її сяючі очі пробіглися по схиленим фігурам синів, відзначаючи кожну деталь, кожну зміну в їхньому вигляді. Потім погляд зупинився на дівчині. Посмішка завмерла на губах, немов сумніваючись — друг чи ворог? Подив промайнув у чорних очах незнайомки, але тут же згас. Вона впевнено зробила крок до Риль.

— Рада вітати гостю Гнізда і кровницю мого сина. Моє небо нехай стане і твоїм.

Риль зітхнула з полегшенням. Старша Гнізда її трохи лякала. По вигляду й не скажеш, що у неї дорослі сини і ще підростає дочка. Чорне, як смола, волосся красиво укладене в складну зачіску у формі корони. На засмаглій шкірі яскраво виділяються нелюдські очі з вертикальними зіницями. На обличчі ані зморшки, може, дракониці взагалі не старіють? Червоні тонкі губи, високі вилиці і витончений ніс укупі з царською поставою, як її назвали дракони — лунму? Точніше було сказати — королева лунму.

— Дякую за добрі слова, — запнулася дівчина, — лунму.

— Ти можеш звати мене Арагрелла, — посміхнулася дракониця, — «лунму» означає мати драконів і господиню гнізда. Але я вважатиму за честь, якщо ти зможеш називати мене так по праву, — хитро примружилася вона.

Поки Риль міркувала над сенсом дивної фрази, Арагрела повернулася до синів:

— Небо і в цей раз повернуло мені вас, і я нескінченна рада бачити ваші крила цілими. Обід буде накритий через півгодини. Нас не чекайте. Мені з нашою гостею потрібно багато обговорити.

Якщо дракони і здивувалися, то вигляду не подали.

— Не дуже там пліткуйте про нас, — пробурчав Кестірон, беручи в руки багаж і прямуючи в сторону будинку.

— Як тебе звуть, дитя? — дракониця, не соромлячись, пильно розглядала дівчину.

— Риль, — та витримала пронизливий погляд золотого полум'я і не відвела очі.

— Що ж, — підвела лунму підсумок огляду гості, — часу у нас небагато, тому не будемо втрачати його дарма. Хлопці, наскільки я розумію, не в курсі?

— Не в курсі чого? — червоніючи, уточнила Риль.

— Люба, — дракониця схилила голову набік, окинувши збентежену дівчину глузливим поглядом, — може, тобі й вдавалося морочити голову моїм синам, але я живу на світі довше їх, і прекрасно бачу різницю між ледь підрослим драконенятком і дорослою особою. Хто ж тебе відпустив так рано з Гнізда?

— А-а-а, — протягнула Риль, намагаючись зрозуміти, чим їй загрожує викриття. Майбутня катастрофа лещатами страху здавила серце.

— Зрозуміло, — дипломатично не стала вдаватися в подробиці Арагрела, — ходімо.

— Ви розкажете Раді? — ледве встигаючи за стрімким кроком дракониці, запитала Риль.

— Ще чого! — невдоволено фиркнула та, — зловили пташеня і раді. Їм аби крила розім'яти і кров'ю ворога напитися. А те, що ще безголовий молодняк помчить слідом за ними, їх не хвилює. У самих крила клаптями висять, а все туди ж. Єдине, що їх цікавить, це скільки черепів вони зможуть проломити своїми кігтями.

— А що ж ми будемо робити?

Дракониця випромінювала таку впевненість, що Риль мимоволі перейнялася довірою до цієї яскравої емоційної жінки, їй дуже хотілося вірити, що та зможе допомогти.

Вони підійшли до будинку, але Арагрела не стала підніматися сходами до центрального входу, а повела її направо до непримітних дверей, що вели в одну з веж.

— Робитимемо з тебе справжнього мага, — вона зупинилася, провела долонею по дерев'яній поверхні, що спалахнула на секунду червоним світлом. Двері слухняно відчинилися.

Судячи з рішучого виразу обличчя господині Гнізда, все трапиться тут і зараз. Оторопіла від такої звістки, Риль слухняно піднімалася слідом за драконицею сходами.

— Це мій кабінет, — на ходу пояснювала та, — тут нам ніхто не завадить, але не варто недооцінювати моїх синів. Якщо час нашої відсутності затягнеться, вони обов'язково спробують сюди проникнути, а нам зайві очі ні до чого, так?

Риль кивнула. Цікаво, у що їй обійдеться допомога дракониці? З'ясувати б заздалегідь, щоб потім не отримати неприємний сюрприз.

Кабінет розташовувався в центрі вежі. І це був найдивніший кабінет, який Риль коли-небудь відвідувала. Стелею йому служив купол вежі, і тому приміщення здавалося неймовірно просторим. Крізь вікна, пробиті у верхній частині, широкими потоками вривалося сонячне світло, утворюючи ще одну примарну стелю. Уздовж овальних стін вишикувалися численні шафи, шафки, і крихітні шкафулечки. Окремі полиці займали солідні книги в шкіряних палітурках. Центром кабінету був масивний стіл з полірованого темного дерева. Його поверхня зберігала на собі сліди бурхливих експериментів, пожеж, використання кислоти, але, незважаючи на це, стіл все ще виглядав найміцнішим предметом у кімнаті.

— А якби Рада дізналася, що я не зовсім повноцінний маг? — обережно поцікавилася Риль, сідаючи на одне з дерев'яних крісел.

Дракониця повернулася до дівчини. Її обличчя посуворішало.

— Ти не уявляєш, скільки сил витрачено на тебе. Зруйнувати все легко, відновити неможливо, почати заново — вже не можна. Ті, хто втратив так багато, не дозволять нам дати людям другий шанс. У нас тільки один політ, тільки один помах крил.

Риль судомно зітхнула, розуміючи, що руйнуються її останні надії уникнути відповідальності. Ну що ж — магом, так магом, народжувати, так народжувати. Вже краще тут і зараз, ніж поодинці і без будь-якої підтримки. А так поруч досвідчена жінка, точніше дракон, але це вже деталі. В її становищі до такої дрібниці чіплятися не варто. З вигляду Арагрели схоже, що