Читати книгу - "Як народжуються емоції"

події, які ви сприймаєте, тому, звісно, і випадки емоцій ви конструюєте так само. Це не цілеспрямована свідома категоризація, як-от коли ентомолог розмірковує над новим видом довгоносика, вирішуючи, до якої родини його віднести — псевдослоників чи квіткожилів. Я говорю про швидку, автоматичну категоризацію, яку ваш мозок здійснює постійно, кожної миті, коли ви не спите, за лічені мілісекунди, для передбачення та пояснення сенсорних сигналів, з якими ви стикаєтеся. Категоризація є для вашого мозку звичайною справою, і вона пояснює, як створюються емоції, без жодної потреби у відбитках.

Досі ми говорили про внутрішнє функціонування (тобто неврологію) категоризації неформально й торкалися лише найбазовіших питань. Що таке поняття? Як вони формуються? До якої категорії понять належать поняття емоцій? І, зокрема, яку суперсилу повинен мати людський розум, аби створювати значення з нуля? Багато цих питань усе ще належать до сфери активно досліджуваних. Коли вагомі докази існують, я їх подаю. Коли ж їх менше, роблю обґрунтовані припущення. Відповіді не лише пояснюють, як створюються емоції, а й допомагають отримати уявлення про те, що означає бути людиною.

• • •

Філософи й науковці визначають категорію як зібрання об’єктів, подій або дій, з певною метою згрупованих разом як рівнозначні. Поняття вони визначають як психічне відображення категорії. Традиційно вважається, що категорії начебто існують у світі, тоді як поняття — лише в голові. Наприклад, ви маєте поняття кольору «Червоний». Коли ви застосовуєте це поняття до довжин хвиль світла для сприйняття червоної троянди в парку, цей червоний колір є випадком категорії «Червоний»[8]. Ваш мозок згладжує відмінності між елементами категорії, такими як різноманітні відтінки червоних троянд у ботанічному саду, щоби вважати ці елементи рівнозначними як «червоні». Ваш мозок також підкреслює відмінності між елементами категорії й тими, що до неї не належать (скажімо, між червоними і рожевими трояндами), аби ви сприймали чіткі межі між ними.

Уявіть, що ви йдете вулицею свого міста чи села з мозком, наповненим різноманітними поняттями. Ви бачите водночас багато об’єктів: квіти, дерева, автівки, будинки, собак, птахів, бджіл. Бачите, як навколо ходять люди, бачите рухи їхніх тіл і облич. Ви чуєте звуки і вдихаєте різноманітні запахи. Ваш мозок зводить усю цю інформацію докупи для сприйняття подій: дітей, що граються в парку, людини, яка порається в саду, літньої пари на лавочці, що тримається за руки. Ви створюєте своє сприйняття цих об’єктів, дій та подій, категоризуючи їх за допомогою сформованих у вас понять та уявлень. Ваш мозок, постійно прогнозуючи, швидко передбачає сенсорні сигнали, запитуючи: «На які з відомих мені понять це схоже?» Наприклад, якщо ви бачите автомобіль спереду, а потім збоку й маєте певне уявлення про цей автомобіль, то можете зрозуміти, що він є тим самим, навіть попри те, що зорова інформація, яка надходить на вашу сітківку з цих двох кутів, зовсім різна.

Коли ваш мозок моментально категоризує отримувані сенсорні сигнали як (скажімо) автомобілі, він застосовує поняття «Автомобіль». Оманливо проста фраза «поняття Автомобіля» означає щось складніше, ніж ви могли б очікувати. Отже, чим саме є те чи інше поняття? Це залежить від того, яких учених ви питаєте, — так водиться в науці. Слід було очікувати певних суперечностей навколо такої фундаментальної теми, як організація й відображення знань у людському розумі. І відповідь має вирішальне значення для розуміння того, як створюються емоції.

Якби я попросила вас описати поняття «Автомобіль», ви могли б сказати, що це засіб пересування, який зазвичай має чотири колеса, двигун, який зроблений з металу і їздить на певному типі пального. Перші наукові припущення стосовно поняття полягали в тому, що воно «працює» так само: словникове визначення, яке зберігається у вашому мозку, описує необхідні та достатні властивості. «Автомобіль — це транспортний засіб із двигуном, чотирма колесами, сидіннями, дверцятами та дахом». «Птах — це яйцекладна летюча тварина з крилами». Такий класичний погляд на поняття передбачає, що відповідні категорії мають чіткі межі. Випадки категорії «Бджола» ніколи не опиняться в категорії «Птах». Також із цього погляду випливає, що кожен випадок є рівнозначно добрим представником певної категорії. Отже, виходить, що будь-яка бджола є представником категорії «бджола», бо всі вони мають щось спільне: зовнішній вигляд, модель поведінки або глибинні відбитки, — що робить їх бджолами. Будь-яка мінливість від бджоли до бджоли вважається несуттєвою для того факту, що всі вони бджоли. Тут очевидна паралель із класичним поглядом на емоції, за якого всі випадки категорії «Страх» схожі між собою, причому випадки «Страху» відмінні від випадків «Гніву».

Класичні поняття домінували у філософії, біології та психології з античності й до 1970-х років. У реальному житті випадки тієї чи іншої категорії надзвичайно різняться. У ньому існують автомобілі без дверцят або з шістьма колесами. Причому одні випадки категорії справді є більш репрезентативними, ніж інші: ніхто не назвав би страуса репрезентативним птахом. У 1970-х роках класичний погляд на поняття зазнав краху в усіх сферах. Ну, окрім хіба що науки про емоції.

З попелу класичних понять постав новий погляд. Він стверджував, що поняття відображується в мозку як найкращий приклад його категорії, відомий як прототип. Наприклад, прототипний птах має пір’я та крила й може літати. Не всі випадки «Птаха» (такі як страуси та ему) наділені цими властивостями, але вони все одно є птахами. Відмінність від прототипу цілком виразна, але не надто велика: бджола все одно не є птахом, навіть попри те, що вона теж має крильця й може літати. За такого погляду в міру того, як ви засвоюєте певну категорію, ваш мозок здогадно відображує її як один-єдиний прототип. Це може бути найчастіший або найтиповіший приклад об’єктів цієї категорії — випадок, найближчий до «ідеалу» категорії або наділений більшістю її властивостей.

Там, де йдеться про емоції, людям, здається, нескладно описати прототипні властивості конкретної категорії. Попросіть пересічного американця описати прототипний смуток, і він скаже, що для цієї емоції характерні насуплені брови або опущені кінчики губ, згорблена постава, плач, монотонний голос, нарешті, те, що смуток починається з якоїсь утрати й завершується загальним відчуттям утоми або безсилля. Не кожен випадок смутку має всі ці характеристики, але опис типовий для смутку.

Отже, прототипи могли б видатися доброю моделлю для понять емоцій, якби не одна парадоксальна деталь. Якщо дослідити фактичні випадки смутку за допомогою наукових інструментів, цей «насуплений» прототип втрати не є найчастішою або найтиповішою зі спостережуваних схем. Він, здається, всім відомий, але в реальному житті зустрічається рідко. Натомість, як ви бачили в розділі 1, ми спостерігаємо велику мінливість смутку та всіх інших категорій емоцій.

Якщо в мозку не зберігається жодних прототипів емоцій, то чому люди так легко перелічують їхні властивості? Найімовірніше, ваш мозок конструює прототипи в міру необхідності, на місці. Ви сприймаєте сукупність різноманітних випадків поняття «Смуток», зачатки яких живуть у вашій голові, і ваш мозок миттєво конструює якийсь сумарний смуток, що найкраще відповідає ситуації. (Приклад популяційного мислення в мозку.)

Учені вже показали, що люди можуть конструювати подібні прототипи в лабораторії. Роздрукуйте випадкову схему крапок на аркуші паперу, а потім створіть десяток варіацій цієї схеми й покажіть людям лише цей десяток варіацій.