Читати книгу - "Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі"

мертвого з побожною, пристрасною пошаною. Хоч як батькові було важко, але він волів страждати на самоті, жаліючи його матір і його самого. Коли Джон дивився на це обличчя, його власна біда здалася йому зовсім невеликою. Слово, виведене на сторінці! Прощальне слово! Тепер у мами не лишилося нікого, крім нього, Джона! Він підійшов ближче до ліжка — обличчя анітрохи не змінилося і водночас зовсім змінилося. Батько колись сказав, що не вірить у те, нібито свідомість може пережити смерть тіла, а якщо свідомість і живе після смерті, то тільки доти, доки настане природний кінець життя тіла, доки збіжить час, відпущений йому природою для життєдіяльності; так що коли людина помре від нещасливого випадку, надмірностей, скоротечної хвороби, то свідомість може не згаснути й жити далі, і кінець її віку настане сам по собі, без стороннього втручання. Ця думка вразила тоді Джона, бо він ніколи не чув її ні від кого іншого. Коли серце зупинилося раптово, такий кінець навряд чи можна назвати природним! Може, батькова свідомість і досі тут, у кімнаті. Над ліжком висить портрет батькового батька. Може, і його свідомість ще й досі жива, а також свідомість брата — того, що помер у Трансваалі. Можливо, всі вони зібралися навколо цього ліжка? Джон поцілував холодне чоло і тихо пішов у свою кімнату. Двері в материну кімнату були прочинені; вона, очевидно, приходила сюди: усе для нього приготовлено, є навіть печиво й тепле молоко, і аркуші листа прибрано з підлоги. Джон їв і пив, спостерігаючи, як за вікном згасають останні відблиски дня. Він не намагався зазирнути в майбутнє — просто дивився на темне дубове гілля, що видніло зразу за вікном, і в нього було таке відчуття, ніби життя зупинилось. Серед ночі, перевертаючись у важкому сні, він побачив щось біле й непорушне коло свого ліжка й злякано схопився.

Материн голос сказав:

— Це я, Джоне, любий!

Її рука лагідно торкнулася до його чола й примусила його лягти; потім біла постать зникла.

Сам! Він знову поринув у важкий сон, і йому приснилося, що материне ім'я повзе по його ліжку.

IV. СОМС МІРКУЄ

Оголошення в «Таймсі» про смерть двоюрідного брата особливого враження на Сомса не справило. Отже, цей його родич помер! Вони ніколи не відчували один до одного приязні. Болюче почуття ненависті вже давно вивітрилося із Сомсового серця, і він рішуче гасив його нові спалахи, проте ця передчасна смерть здалася йому якоюсь поетичною відплатою. Цілих двадцять років цей чоловік тішився, живучи з його дружиною в його ж таки будинку,— і ось він помер! Некролог, що з'явився пізніше, був, на думку Сомса, аж надто хвалебний. В ньому йшлося про «плідного й приємного художника, чиї роботи ми завжди вважали типовими й найкращими зразками акварельного живопису пізньовікторіанської доби». Сомс, що майже несвідомо віддавав перевагу Молу, Морпіну та Кезвелу Бею і завжди голосно пирхав, коли йому доводилося бачити на виставках роботи свого двоюрідного брата, перегорнув сторінку «Таймса» з гучним шелестом.

Цього ранку йому довелося побувати в Лондоні у форсайтівських справах, і він добре помітив, що Гредмен позирає на нього скоса поверх своїх окулярів. Старий клерк, здавалося, випромінював скорботно-вітальну еманацію. Від нього наче віяло запахом давніх часів. Майже чути було, як він думає: «Містер Джоліон... та-ак, якраз мого віку, і ось помер — боже, боже! Мабуть, вона дуже переживає. Вродлива була жінка. Усі ми смертні! В газетах з'явився некролог. Ось як воно буває!» Атмосфера в конторі змусила Сомса якнайшвидше владнати кілька справ, зв'язаних з орендою будинків та передачею власності.

— А як, містере Сомсе, щодо того проекту із спадщиною міс Флер?

— Я передумав,— коротко відповів Сомс.

— Он як! Я дуже радий. Я так і подумав тоді, що ви трохи поспішаєте. Часи змінюються.

Як вплине ця смерть на долю Флер? Це питання почало тривожити Сомса. Він не був упевнений, чи дочка знає про неї: вона рідко проглядала газети, а оголошень про народження, шлюби та смерті не читала ніколи.

Він поспіхом закінчив справи й подався снідати на Грін-стріт.

Вініфред була сумна. Джек Кардіган, як з'ясував Сомс, поламав крило машини і сам на деякий час втратив «життєздатність». Вініфред ніяк не могла звикнути до думки, що таке сталося з її зятем.

— То Профон і справді поїхав?— раптом спитав Сомс.

— Поїхав,— відповіла Вініфред,— але куди, я не знаю.

Так, у тому-то й річ, що нічого не можна сказати напевно! А втім, йому не дуже й кортіло знати. Листи від Аннет приходили з Дьєппа, де вона жила з матір'ю.

— Ти, певно, бачила повідомлення про смерть нашого родича?

— Бачила,—кивнула Вініфред.—Мені шкода... шкода його дітей. Він був дуже приємна людина.

Сомс буркнув щось невиразне. Давня, глибока істина, що людей у цьому світі судять не по їхніх вчинках, а по їхній репутації, підкралася через чорний хід до його свідомості і настирливо стукала в її двері.

— Я знаю, що у декого було таке враження,— сказав він.

— Тепер, коли він помер, треба віддати йому належне.

— Я б волів віддати йому належне раніше,— мовив Сомс,— але в мене ніколи не було нагоди. Чи є у тебе «Книга баронетів»?

— Є. Там, на нижній полиці.

Сомс дістав грубий червоний фоліант і почав гортати його.

«...Монт — сер Лоренс, 9-й бар-т, т-л з 1620 p., ст, син Джофрі, 8-го бар-та і Лавінії, доч. сера Чарлза Максгема, бар-та (Маскгемхол, Шропшір); одр. 1890 р. з Емілі, доч. Конвея Чаруела, ескв., Кондафорд-Грейндж, Оксф; один син-спадкоємець Майкл Конвей, нар. 1895 p., дві дочки, мешк.: Ліппінгхол-Менор, Фолвел, Букінгемшір. Клуби: «Жартунів», «Кав'ярня», «Аероплан». Див. «Бідлікот».

—