Читати книгу - "Мандри Ґуллівера"

повстале місто, часто наказує опускати острів якомога обережніше.

Основний закон держави забороняє правителеві та двом його старшим синам полишати острів. Ця заборона стосується і королеви, аж поки вона досягне віку, коли більше не зможе народжувати спадкоємців.

Розділ 4

Не можу поскаржитися на прийом, який улаштували мені на летючому острові, однак я не мав там загальної уваги, а часом стикався навіть із презирством лапутян. І це зрозуміло: адже ні сам король, ані двір, ні пересічні острів’яни не цікавилися нічим, окрім математики й музики, а в цьому я стояв набагато нижче за них.

Проте, оглянувши всі пам’ятки, я й сам був не проти залишити Лапуту, оскільки мені смертельно обридли її мешканці. Та хоча я глибоко поважаю музику й математику, лапутяни настільки неуважні й занурені в свої роздуми і розрахунки, що ніде не знайти нудніших співбесідників. Протягом перебування на острові мені доводилося вступати в жваві бесіди тільки з жінками, купцями, плескачами й пажами, унаслідок чого шляхта нехтувала мене ще більше. А проте це були єдині люди, від яких можна було домогтися зрозумілих відповідей на найпростіші запитання.

Серед придворних був також знатний вельможа, близький родич короля. Тільки з цієї причини до нього ставилися шанобливо, в цілому вважаючи його людиною недалекою та малоосвіченою. Насправді ж він надав чимало послуг державі, мав видатні природні здібності, досвід, а також вирізнявся прямотою й чесністю. На жаль, у нього був препоганий слух і наймудріші наставники ледь зуміли втлумачити йому кілька найпростіших теорем і доказів. Цей вельможа ставився до мене приязно й часто відвідував, цікавлячись життям, законами, звичаями інших країн та народів. Він слухав мене надзвичайно уважно і часом робив дуже глибокодумні зауваження. При ньому були два плескачі, але він ніколи не користувався їхніми послугами – щойно ми лишалися наодинці, вельможа відразу їх випроводжував.

Ось до цієї особи я й звернувся з проханням попросити за мене короля, щоб той дозволив мені залишити острів. Вельможа виконав моє прохання. Шістнадцятого лютого я попрощався з його величністю та придворними, одержавши від мого покровителя подарунки й рекомендаційного листа до одного з його друзів у Лагадо. Оскільки в цей час острів висів над горою на відстані близько двох миль від столиці, мене спустили з нижньої галереї в той самий спосіб, у який колись підняли.

Частина континенту, що перебувала під владою монарха летючого острова, має назву Бальнібарбі. Одягнений у місцевий костюм, володіючи мовою країни, я легко досяг столиці та невдовзі відшукав пана, до якого мав рекомендаційного листа від вельможі з Лапути. Я вручив його, і мене прийняли дуже люб’язно. Цей сановник на ймення М’юноді відразу звелів приготувати для мене кімнату, і під час перебування в столиці я користувався з його гостинності.

Наступного дня по моєму прибутті ми з М’юноді вирушили оглядати місто, яке дорівнює мало не половині Лондона. Однак будівлі там мають дуже дивний вигляд, і багато з них напівзруйновані. Перехожі на вулицях безладно метушилися, очі в них бігали, а самі вони були одягнені переважно в лахміття. Ми проминули міську браму і проїхали ще близько трьох миль. Там я побачив безліч селян, які працювали на землі, але ніяк не міг зрозуміти, що, власне, вони роблять, позаяк ніде не було ані найменших ознак трави, злаків чи овочів. Палаючи з цікавості, я попросив мого супутника пояснити, що означають ці руки, що безглуздо рухаються, ці очі, які бігають, ця цілковита відсутність якихось результатів праці. Ніколи ще мені не доводилося бачити стільки зле обробленої землі, таких погано збудованих жител і такого вбогого народу, чия зовнішність і вбрання свідчать про жебрацтво.

Пан М’юноді був чиновником найвищого рангу. Кілька років поспіль він обіймав посаду губернатора Лагадо, але через інтриги королівських міністрів був визнаний не здатним до справ і відсторонений. Одначе король ставився до нього прихильно, вважаючи людиною доброю, хоча й недалекою.

Замість відповіді колишній губернатор обмежився заувагою, що я був у Лагадо ще замало часу, щоб мати правильну думку щодо країни та її мешканців. Та щойно ми повернулися до його палацу, він запитав, якої я гадки про цю будівлю, чи є в ній недоліки та чи не виникли в мене зауваження щодо зовнішності й одягу його слуг. Що я міг відповісти, якщо все навколо сяяло розкішшю та чистотою? Тоді М’юноді мовив: якщо я забажаю вирушити з ним до його сільського маєтку, розташованого в двадцяти милях від міста, там у нас буде більше дозвілля для бесід.

Наступного дня вранці ми вирушили в путь. Дорогою М’юноді звернув мою увагу на різні методи, що їх застосовують фермери, коли обробляють землю: вони здалися мені дивними. За незначним винятком, у полях не було жодного хлібного колоса, жодної сухої травинки. Але після тригодинної подорожі картина змінилася. Перед нами відкрилася прекрасна місцина: чисті й ошатні фермерські будинки стояли на невеликій відстані один від одного, навколо виднілись огороджені поля, виноградники, сади й луки. Давно не було такого приємного видовища. М’юноді помітив мій захват і, зітхнувши, повідомив, що тут починаються його володіння. Саме через це його співвітчизники глузують і ставляться до нього з презирством, тому що він погано господарює та є кепським прикладом для них.

Нарешті ми під’їхали до маєтку. Це була чудова будівля. Фонтани, сади, алеї, гаї – усе було розташовано зі знанням справи й бездоганним смаком. Я хотів був схвалити побачене, але М’юноді не звернув на мої слова уваги. Тільки по закінченні вечері, коли ми лишилися вдвох, він меланхолійно зауважив, що інколи міркує над тим, щоб повністю зруйнувати свої будинки та господарчі будівлі й почати все знову згідно з сучасними вимогами. В іншому разі він ризикує зазнати звинувачень у прагненні будувати химери, у кривлянні, невігластві, самодурстві, а також ризикує розгнівати його величність. Потім він додав, що мій захват зменшиться, щойно я довідаюся про те, про що навряд чи чув на летючому острові.

І от про що я дізнався. Близько сорока років тому деякі мешканці столиці вирушили на Лапуту – дехто в справах, інші заради розваги. Після п’ятимісячного перебування на острові вони повернулися з найповерховішими математичними знаннями та з летючими думками, що їх вони надбали в повітряних сферах. На землі ці люди відчували огиду до всіх колишніх починань і взялися перетворювати науку, мистецтво, закони, техніку, ба навіть мову. З цією метою вони дістали від короля привілей на створення Академії прожектерів у Лагадо. Тепер у всьому королівстві не знайти жодного міста, де б не було подібної академії. Тамтешні професори й академіки винаходять нові методи землеробства й архітектури, нові інструменти й приладдя для всіляких ремесел, за допомогою котрих, як вони вважають, одна людина може виконувати роботу десятьох, а за тиждень можна звести палац, який простоїть вічно, не потребуючи ремонту. Всі злаки та плоди визріватимуть увесь рік, а розмірами вони у стократ перебільшать ті, які існують тепер. Шкода лише, що жоден із цих проектів досі не вдалося втілити, а країна тим часом занепадає. Одначе це не зупиняє прожектерів. Щодо самого М’юноді, то він живе так, як жили його предки, уникаючи всіляких нововведень. Але його погляди поділяють лише небагато нащадків старовинних родів, до яких нині ставляться з презирством і ненавистю, як до ворогів науки й невігласів.

Наприкінці промови його ясновельможність зауважив, що не розповідатиме мені всіх