Читати книгу - "Куджо"

написати на дошці п’ятсот разів: «Обіцяю більше ніколи так не робити» і не піти на перерву? Ми розлучимося? Чи більше про це не згадуватимемо? Що?

Істерики не було, тільки втома, та голос зривався на крик, що було їй не до вподоби і чого зовсім не хотілося. Найгіршим з усього був сором, сором від того, що її викрито, і від того, що для Віка це було як ляпас. І вона ненавиділа Віка, як і себе, за те, що була змушена відчувати такий жахливий сором, адже вірила, що не несе відповідальності за чинники, що призвели до остаточного рішення, якщо таке рішення взагалі було.

— Ми маємо знайти в собі сили пройти через це разом, — промовив Вік, та Донна зрозуміла правильно: він звертався не до неї. — Це… — він благально глянув на неї. — Він був єдиним, правда ж?

То було непростиме питання, він не мав права його ставити. Донна залишила його самого і майже побігла нагору, поки все не вихлюпнулося назовні: безглузді взаємні докори і звинувачення, котрі нічого не вирішать, а тільки спаплюжать ту жалюгідну крихту щирості, на яку вони спромоглися.

Тієї ночі обоє спали мало. І те, що Вік забув зателефонувати Джо Кемберу і спитати, чи той зможе подивитися розладнаний «пінто» дружини, було останнім, що могло спасти йому на думку.

Що ж до самого Джо Кембера, вони з Ґері Первієром сиділи у напівзотлілих кріслах-гойдалках, розкиданих тут і там на занедбаному подвір’ї, і під зорями пили горілку з вермутом з макдональдзівських склянок. У темряві миготіли світляки, а буйна жимолость, що обплутувала паркан, сповнювала гарячу ніч своїми важкими, приторними пахощами.

Зазвичай Куджо ганявся за світляками і час від часу погавкував, безмежно забавляючи обох чоловіків. Та сьогодні він просто лежав між ними, поклавши морду на лапи. Вони гадали, що Куджо спить, та він не спав. Просто лежав, слухаючи, як біль заповнює кістки і гуде в голові. Йому стало важко думати над тим, що станеться далі в його простому собачому житті: природним інстинктам щось заважало. Коли Куджо засинав, йому снилися незвичні, до болю яскраві сни. В одному з них він накинувся на ХЛОПЦЯ, перегриз горло і видер з тіла клубки паруючих тельбухів. Весь дрижачи, він зі скавчанням прокинувся.

Його постійно мучила спрага, та останнім часом він став остерігатися миски з водою, а коли все-таки пив, на смак вона була, як сталева стружка. Від води боліли зуби. Від неї очі пронизувало цвяхами болю. Зараз він лежав на траві, і його не хвилювали ні світляки, ні будь-що інше. Йому було байдуже до ЧОЛОВІКІВ, гомін голосів яких долинав звідкись згори. Це було ніщо порівняно з його власним усе дужчим стражданням.

— Бостон! — вигукнув Ґері Первієр і загиготів. — Бостон! Якого біса ти там забув? І що наштовхнуло тебе на думку, що в мене є гроші, щоб віятися з тобою? Думаю, доки не надійде чек, мені не вистачить навіть до Норджа проїхатися.

— Ну тебе к бісу, ти просто купаєшся в грошах, — відгукнувся Джо. Він уже досить-таки захмелів. — Варто тільки трохи понишпорити в твоєму матраці, ото і все.

— Крім блощиць, там нічого немає, — заперечив Ґері і знову розреготався. — Ліжко аж кишить ними, та мені до одного місця. Готовий перезаряджати?

Джо простяг склянку. Інгридієнти стояли одразу ж за кріслом Ґері. Він змішував їх у темряві впевненою, тренованою, важкою рукою хронічного алкоголіка.

— Бостон! — лукаво повторив Ґері, подаючи Джо коктель. — Збираєшся дати трохи жару, еге ж, крихітко Джої?

Ґері був єдиною людиною в Касл-Року, а може, і в світі, якій сходило з рук називання Джо крихіткою Джої.

— Трохи поколобродити, га? Ніколи не чув, щоб ти виїздив кудись далі, ніж до Портсмута.

— Я бував у Бостоні раз чи двічі, — відповів Джо. — А ти, збоченцю, стережись, а то нацькую на тебе собаку.

— Ти не нацькуєш цього пса навіть на волаючого ніґера з бритвами в обох руках, — заперечив Ґері. Він зігнувся і коротко погладив Куджо. — Що на це каже твоя дружина?

— Вона не знає. Їй і не треба знати.

— Он як?

— Вона з хлопцем їде до Коннектикуту навідати сестру і її виродка-чоловіка. Їх не буде цілий тиждень. Вона виграла трохи грошей в лотерею. Краще самому сказати тобі. Усі імена й так оголосять по радіо. Через той виграшний бланк, що вона має підписати.

— Виграла в лотерею, кажеш?

— П’ять тисяч доларів.

Ґері свиснув. Куджо невдоволено повів вухами.

Джо переказав йому розмову за вечерею, випустивши епізод зі сваркою і обернувши все так, наче угода була його ідеєю. Хлопець їде на тиждень з нею до Коннектикуту, а восени — на тиждень з ним до Мусхеда.

— І ти, свинтусе, збираєшся до Бостона витрачати свою частку, — сказав Ґері, сміючись і плескаючи Джо по плечу. — А ти — ще той тип, треба сказати.

— А чому б і ні? Пригадуєш, коли я востаннє мав вихідний? Я — ні. Не пам’ятаю. На цей тиждень у мене небагато діла. Думав десь півтора дня розбирати мотор комбайна Річі. Бавитися з клапаном і все таке. Та з цим підйомником робота займе щонайбільше чотири години. Скажу йому, хай завезе комбайн завтра, і зроблю все по обіді. Маю одну трансмісію, але це всього-на-всього вчитель. З початкової школи. Можна відкласти. І ще кілька подібних дрібниць. Просто подзвоню їм і скажу, що беру невеличку відпустку.

— Чим збираєшся займатися в Бостоні?

— Ну, можна пару разів сходити на «Фенвей»[40], подивитися, як грають діряві «Сокс»[41], піти на Вашингтон-стрит[42].

— Знаю райончик. Фронтова зона, як його називають. Вищий пілотаж! — Ґері пирснув від сміху і ляснув себе по нозі. — Подивитися кілька брудних шоу і спробувати підхопити трипер!

— Але самому не дуже весело.

— Що ж, думаю, можна з тобою прогулятися, якщо вділиш мені трохи грошенят, доки не прийде чек.

— Добре, — погодився Джо. Первієр був пияком, та до боргів ставився відповідально.

— Я не був із жінкою вже десь чотири роки, — задумливо промовив Ґері. — У Франції втратив майже всю свою спермофабрику. Те, що лишилося, часом функціонує, а часом — ні. Цікаво буде перевірити, чи в моїй порохівниці ще залишився порох.

— Ага, — пробурмотів Джо.