Читати книгу - "Немезида"

захочете переспати в нас іще одну ніч, — сказала місіс Ґлін, — то я певна…

Вона подивилася на Клотільду.

Міс Марпл, що мала надзвичайно гострий зір і вміла непомітно дивитися вбік, зауважила, що на обличчі Клотільди промайнув вираз несхвалення. Вона майже похитала головою, хоч той рух був дуже легенький і зовсім непомітний. Але міс Марпл зрозуміла, що вона не підтримує пропозицію, яку хотіла була зробити місіс Ґлін.

— … але, звичайно ж, ви захочете тепер бути разом із іншими й…

— О, звичайно, це буде для мене краще, — сказала міс Марпл. — Я знатиму, як змінилися плани, що треба робити й, імовірно, зможу чимось допомогти. Людина ніколи не знає, знадобиться комусь її допомога чи ні. Тож іще раз вам дуже дякую. Думаю, для мене знайдеться кімната в «Золотому кабані».

Вона подивилася на Емліна, і той підтвердив її оптимістичне припущення:

— О, звісно, усе буде гаразд. Кілька кімнат звільнилися сьогодні. Гадаю, місіс Сендбурн домовилася про те, що вся екскурсія залишиться там на сьогоднішню ніч, а завтра видно буде — усе залежить від того, як обернуться події.

Знову пролунали слова прощання та подяки. Емлін Прайс узяв речі міс Марпл і швидко рушив геть.

— Ми звернемо тут за ріг, а потім у першу вулицю ліворуч, — сказав він.

— Я проходила тут учора, здається. Бідолашна міс Темпл. Сподіваюся, її не тяжко поранило.

— Думаю, досить тяжко, — не підтвердив її припущення Емлін Прайс. — Звичайно, ви знаєте цих лікарів. Вони завжди торочать одне й те саме: «Будемо сподіватися на краще». Тут лікарні немає — їм довелося повезти її до Керистауна, за вісім миль звідси. Хай там як, а місіс Сендбурн прибуде з новинами на той час, коли ми з вами прийдемо до готелю.

Коли вони прийшли, то знайшли всю екскурсію в кімнаті, де пили каву й де вже розносили вранішні булочки та печиво. Містер і місіс Батлер саме розмовляли між собою.

— Яка трагічна подія, — сказала місіс Батлер. — І яка це прикрість для всіх нас. Коли всім уже було так весело й коли ми так щиро розважалися. Бідолашна міс Темпл. А мені завжди здавалося, вона так міцно стоїть на ногах. Але ми ніколи не знаємо, що станеться з нами завтра, хіба не так, Генрі?

— Звісно, не знаємо, — погодився Генрі. — Та й звідки нам знати? Я навіть думаю… ви ж бо знаєте, попереду в нас не так багато часу… думаю, чи не варто нам на цьому й закінчити нашу екскурсію. Не їхати більше нікуди. Адже у зв’язку з тим, що сталося, у нас можуть виникнути неабиякі труднощі та ускладнення. Якщо поранення міс Темпл виявиться справді серйозним, якщо, не доведи Господи, воно призведе до фатальних наслідків, то все може закінчитися розслідуванням, у якому нам доведеться брати участь.

— О, Генрі, не кажи такого жахіття!

— Я певна, ви дивитеся на речі надто песимістично, містере Батлер, — сказала міс Кук. — Я переконана, справи не настільки серйозні, як вам здається.

Своїм чужоземним голосом містер Каспар промовив:

— На жаль, вони таки справді дуже й дуже серйозні. Я вчора підслухав, як місіс Сендбурн розмовляла по телефону з лікарем. Вони кажуть, у неї струс мозку — і то у важкій формі. Вони викликали спеціального лікаря, який приїде, щоб оглянути її й вирішити, можна їй зробити операцію чи ні. Атож, справи дуже й дуже кепські.

— Ой лишенько, — зітхнула міс Ламлі. — Якщо існують такі сумніви, то, можливо, нам ліпше повернутися додому, Мілдред.

Гадаю, мені треба буде подивитися на розклад поїздів. — Вона обернулася до місіс Батлер. — Розумієте, я попросила сусідів доглянути моїх котів, поки мене не буде, і якщо я затримаюся на день або два, це може спричинити великі труднощі для всіх.

— Знаєте, нам ліпше не накручувати себе занадто, — сказала місіс Райзлі-Портер своїм глибоким авторитетним голосом. — Джоано, будь ласка, викинь цю булочку до сміттєвого кошика. Бо їсти її неможливо. Дуже несмачний джем. А залишати її на своїй тарілці я не хочу, бо мені може стати погано, якщо я дивитимуся на неї.

Джоана виконала її прохання.

— Як ви гадаєте, якщо ми з Емліном підемо прогулятися трохи, то в цьому нічого не буде поганого? Ми просто подивимося місто. Яка користь від того, щоб сидіти тут й обмінюватися похмурими репліками? Адже ми нічого не спроможні змінити.

— Думаю, ви вчините розумно, якщо підете, — сказала міс Кук.

— Атож, ідіть, — підтримала її міс Бароу, перш ніж місіс Райзлі-Портер устигла розтулити рота.

Міс Кук і міс Бароу подивилися одна на одну й обидві зітхнули, похитавши головами.

— Трава була дуже слизька, — сказала міс Бароу. — Я сама посковзнулася раз чи двічі на тому дерні.

— І каміння там забагато, — сказала міс Кук. — На повороті стежки на мене посипався справжній град. Й один камінь досить боляче вдарив мені в плече.

II

Після того, як було випито чай і каву, з’їдено печиво та тістечка, усі замовкли, почуваючись трохи ніяково. Коли трапляється якесь лихо, то люди часто бувають розгублені й не знають, як їм до цього поставитися. Кожен висловив свою думку, кожен сказав, якою це стало несподіванкою для нього і як йому прикро. А тепер вони чекали новин, і всіх опанувало невиразне бажання знайти для себе якусь розвагу, якийсь інтерес, що допомогло б їм перебути ранок. Обід мали подати лише о першій годині, і вони розуміли, що просто сидіти й повторювати ті самі репліки буде надзвичайно нудною справою.

Міс Кук і міс Бароу, ніби змовившись, звелися на ноги й сказали, що їм конче треба придбати в крамницях кілька вкрай необхідних речей, а потім ще зайти на пошту й купити марки.

— Я повинна відіслати кілька поштових листівок. І хочу запитати, скільки мені коштуватиме лист до Китаю, — сказала міс Бароу.

— А я хочу подивитися, яку вовну тут продають для плетіння, — сказала міс Кук. — І ближче роздивитися той досить цікавий будинок на протилежному боці Ринкового майдану.

— Гадаю, прогулятися нам буде дуже корисно, — сказала міс Бароу.

Полковник і місіс Вокер теж підвелися й запропонували містерові та місіс Батлер скласти їм компанію й вийти подивитися, чи тут є на що дивитися. Місіс Батлер висловила надію знайти десь поблизу антикварну крамницю.

— Я, власне, маю на увазі не антикварну крамницю в точному розумінні, а ту, де продають усяку всячину. Іноді там можна знайти по-справжньому цікаві речі.

Усі посунули до виходу. Емлін Прайс уже раніше непомітно наблизився до дверей і подався наздоганяти Джоану, не визнавши