Читати книгу - "Чортів млин: Казки про чортів"

але пожди до хати, я дещо жінці скажу.

— Добре, — погодився чорт.

Коваль ввійшов у хату, посадив лукавого на лаві, та ніхто його не бачить, ані він сам, і вийшов з хати та ну знову гуляти.

Лукавий ждав-ждав, а далі хотів встати з лави та йти за ним. Коли смикнеться — аж не можна встати. Давай він рватися од лави, термосує, аж глина летить, мало хата не розвалиться. А жінка злякалась, кинулася з хати та до чоловіка:

— Що ти таке посадив на лаві, що мало хати не розверне? Іди та прийми його звідти.

Коваль прийшов і каже:

— А що, будуть знов цілий рік гроші в глечику — то пущу.

Лукавий і каже:

— Будуть.

Він взяв та й пустив. От знов грошей доволі. Знов коваль гуляє, веселиться, аж незчувся, коли й рік минув. Іде він собі дорогою, а лукавий скік йому на плечі та й каже:

— Тепер ти мій.

— А твій, — каже коваль, — але пожди, посидь отут у моїм городі на груші, а я на час ввійду в хату та з жінкою попрощаюсь.

— Ну, йди, та не барись.

От коваль посадив лукавого на груші, а сам знов пішов гулять-веселиться. Коли біжить жінка:

— Що це ти посадив на груші? Одна була така славна грушка, а тепер зовсім пропаде, так щось її трусить. Вже грушки обсипались, листя облетіло і гілля поламалось, вже аж коріння вивертає.

Прийшов коваль та й каже:

— А що, будуть знов цілий рік гроші — то пущу.

— Будуть, будуть, тільки пусти.

От він взяв та й пустив. Знов є гроші — знов гуляє коваль, аж поки рік не виходить. Лукавий знов явився та й каже:

— Тепер ти мій.

— А твій, — каже коваль. — Ну, ходім у дорогу.

— Ходім.

Ідуть вони на греблю, а був уже вечір, та так місячно. От від коваля тінь і видно на землі, а біс питає:

— Хто це з тобою йде?

— А це мій брат, — каже коваль.

— То він візьме мене?

— А візьме, — одказує.

— Ну, змилуйся, сховай мене.

— А куди я тебе сховаю?

— Ну, хоч у калитку.

— Добре, лізь в калитку.

От біс і сховався в калитку. А коваль міцно зав’язав її та й кинув у воду. Чорт утопився, а коваль вернувся та живе й досі.

Кріпак і чорт

Колись, як ще була кріпаччина, в одного пана служив чоловік. От пан йому каже:

— Дай мені дві жмені срібла або вижени он з того болота чортів, то я тебе на волю випущу.

Чоловік дума собі: срібла трудно дістати, а чортів можна вигнать.

Пішов він до коваля, щоб той йому зробив дротяну нагайку. Коваль зробив. Узяв він нагайку та до того озера. Прийшов і почав з грязі стовпчики ліпить.

Коли це чорт виходить з озера та й питає:

— Що це ти, чоловіче, робиш?

Чоловік йому каже:

— Оце думаю ставить на озері монастир. Ото, бач, і стовпи положив. — Показує на ті стовпчики, що з грязі ліпив. Чорт йому каже:

— Не поставиш ти тут монастиря, бо ми тебе задушимо.

Сказав та зараз і побіг в озеро і похвалився самому найстаршому чорту. А цей посилає до того чоловіка високого чорта та й наказує:

— Скажи так тому чоловікові, що думає тут монастир ставить: якщо подужає тебе, то ми виступим відси, а якщо ти його подужаєш, то він повинен одступитись од цього озера.

Виходить високий чорт з озера та й каже чоловікові:

— Казав так наш начальник: хто кого з нас поборе, той тому оце озеро уступить.

Чоловік каже:

— Де тобі мене подужати! Краще поборись з моїм дідом. Він такий уже старий, що увесь обріс мохом, він тут у лісі лежить.

А коло того озера був близько ліс. От чорт і послухав. Приходить у ліс, аж там під кущем лежить медвідь. Чоловік йому каже:

— Оце той дід, іди з ним поборись. Якщо його побореш, тоді і зі мною будеш боротись.

Чорт приходить та й торкає медведя лапою.

— Чуєш, уставай, будем боротися.

Тут медвідь як схватиться, як візьме його в лапи та давай кусать та м’ять — насилу чорт вирвався. Прибігає в озеро та й каже найстаршому чортові:

— Шкода. Не можна його побить. Коли я з його дідом боровся, та не поборов, — а дід його такий старий, що аж мохом обріс увесь, — то якби з ним боровсь, він би мене й живого не пустив.

От цей посилає другого чорта, уже горбатого, до того чоловіка. Виходить цей горбатий та й каже йому:

— Ану, хто дужче свисне, то того буде озеро.

Чоловік каже:

— Добре, тільки свисни ти вперед, а потім я свисну.

Чорт як свиснув, то й листя на дереві попадало.

Тоді чоловік каже:

— Ану, я свисну. Тільки ти очі зав’яжи платком, бо як свисну, то й повискакують.

Чорт і зав’язав платком очі. Цей як свиснув його нагайкою по шиї, так він і покотивсь у озеро. Прийшов та й каже найстаршому чортові:

— Нічого ми не зробимо з ним, бо я як свиснув, то йому нічого не сталось, а як він свиснув, то ледве мені очі не повилазили.

От він посилає третього чорта, такого гладкого, як годований кабан, і дає йому свою патерицю, таку, що, може, пуд п’ятнадцять, і говорить йому:

— Нехай хто вище викине.

Виносить ту булаву до того чоловіка і каже:

— Ото так казав наш начальник: хто вище підкине оцю булаву, то того буде озеро.

Чорт же той найстарший, як давав патерицю, то попереджав:

— Гляди, щоб ти її ніде не дів, бо тільки ти її де-небудь дінеш, усі ми тоді пропащі.

От чорт як підкинув її угору ще зранку, то аж увечері впала додолу, а цей чоловік тільки з одного боку її підніме, а щоб усю її підняти, то цього не міг. Тож він узяв за один кінець та й дивиться на небо, а чорт його питає:

— Чого ти дивишся вгору?

Чоловік каже:

— Дожидаю, поки хмарка набіжить, бо хочу її закинути, щоб ти ніколи її не бачив.

Тоді чорт за ту патерицю та в озеро. Прибіг і каже чортові самому найстаршому:

— Хотів закинути патерицю на небо, а я і не дав.

Найстарший посилає знов одного чорта до того чоловіка, щоб спитавсь його, чи не хоче він грошей багато взять, аби тільки їх з озера не виганяв. Чорт приходить до нього та й каже:

— Що тобі дати,