Читати книгу - "Лукаві замашки"

подвір'я - аж це, бачу, панський економ з постерунковим їдуть.

«Куди так зрання нечистий цих упирів несе?»- думаю собі.

Аж вони повертають до мене.

«Прийшли до вас, нанашку, подивитися, чи вже ваш тютюнець підріс», - каже економ.

«Який там тютюнець?»- перепитую, його преспокійно, бо, як то кажуть, не їв хлоп часнику, то й душа його не буде смердіти.

Бачу, економ постерунковому багатозначно підморгнув та із стежки повертає попід кукурудзу.

«А це що?»

Бий тебе нечиста сило - тримає у руках кілька вирваних кущиків тютюну.

«Най мені економ покаже ті ямки, звідки тютюн вирвав!»- наполягаю я.

«Ходімо складемо протоколе!»- наказує поліцай.

Десь за тиждень по цій оказії кличуть мене на постерунок. Тільки-но зайшов до кабінету, як з-за столу підвівся добродушний пан в окулярах і пішов мені назустріч:

«О-о, пан Проць! Дуже радий вас бачити. Прошу сідати! Що ж це ви державній монополії впоперек дороги стаєте? Ніколи б не подумав, що такий поважний газда здатний на такі речі».

«Але ж, пане, - боронився я, - то неправда».

Переповідаю йому все по порядку, та, по всьому видко, він того і не слухав.

Нараз спинився навпроти мене:

«Знаєте, пане Проць, я зможу зарадити вашій біді. Лишень послуга за послугу. Чи відоме вам прізвище Сосновий на ймення Петро?»

«То наш колишній учитель».

«Певно, відомо й те, що нині він мешкає у Львові і дуже прихильно ставиться до пана. Отже, просив би поїхати до Львова принаймні на тиждень...»

«Але ж...»

«Ви про гроші? - не дав мені докінчити пан. - Можете не хвилюватися - їх вам дадуть. За цей час будете зустрічатися з Сосновим, розізнаєте, де він із своїми колегами зустрічається, про що вони говорять, і розкажете все це мені. Зробите так, то не тільки кари за тютюн не матимете, а й винагороду отримаєте...»

«Най пан собі затямить, - відповідаю твердо, - ліпше з торбою у світ піду, ніж своє добре ім'я зганьблю!»

«Марш звідси, бидло!»- несамовито закричав панок біліючи.

- Гарно ж тоді пани забавлялися, - перегодом кажу я.

- А ви гадаєте, - запалює люльку Василь Іванович. - Тепер настільки люди до добра звикли,

що й нікому в гадку не прийде, яка то злидота на цих землях товклася. Чого далеко ходити - в нашому селі що ми колись мали? Церкву, де піп втовкмачував у в хлопські голови, що все від бога і, мовляв, зло на грішній землі окупиться раєм на небі. Була й корчма! Там ти вже міг своє горе втопити в чарці, а решта - на те ти й хлоп, аби по-чорно-му робив і не мав з того ніякого зиску. Тепер, ви самі бачили, нова школа, Будинок культури, сільмаг. А лікарня? Чоловіче, такої лікарні, як тепер у нас, у самому Станіславові не було!..

Дощ ущух. Вечірні сутінки вже зазирали у вікна. Нанашко засвітив лампу, потім ліхтарика й пішов оглядати своє газдівство.

- А ви стеліться на розкладайці, - обернувся до мене на порозі.

- Ще рано, піду подивитися на вечірні гори.

- Як собі гадаєте, - відповів на те й причинив за собою двері.

Вранці я прощався з господарем.

- Приїжджайте ще, - казав він мені.

- Обов'язково, Василю Івановичу. Лишайтеся дужим і здоровим!..