Читати книгу - "Потапов, до дошки!"

що з ним ніхто не зв'язувався. Але якщо можна вбити словом, те це все міняло. Я яскраво уявив собі, як вимовляю заповітне слово, і повалений Борька колодою падає до моїх ніг. Я, звичайно, не хотів його вбити до смерті, але провчити Борьку варто було. Що більше я про це міркував, то привабливішою здавалася ця ідея.

Нарешті я остаточно дозрів для того, щоб стати кілером. На уроках мої думки були зайняті майбутньою справою. Учителька навіть кілька разів робила мені зауваження. Іншого разу я засмутився б, але зараз для мене головне було — не розгубити бійцівський дух.

На великій перерві я побачив Борьку. Він по-хазяйськи йшов коридором, виглядаючи жертву. Усі намагалися вшитися або тулилися до стінок, і тільки я гордо стояв посередині коридору, непохитно, як батарейка енерджайзер. Борька, не поспішаючи, підійшов до мене, але не встиг і рота відкрити, як я випалив:

— Борько, ти виродок! Лох капловухий!

Навіть якби я дав Борьці кулаком в око, він і то здивувався б менше. Мої слова вочевидь подіяли. На Борьку напав правець. Він стояв і мовчки лупав на мене очима.

Я зрозумів, що такого бугая парою слів не звалити. Потрібно сказати щось міцніше. І я сказав:

— Доки ти будеш нас оббирати? Ти всіх уже дістав, рекетир смердючий.

Отут Борька скипів. Я відчув, що відірвався від підлоги й завис у повітрі. Цієї миті я зрозумів, що за допомогою слова можна не тільки вбити, але й покінчити життя самогубством. Тоді я зібрав останні сили й вимовив магічні слова:

— Ніякий ти не крутий. Тобі тільки з маленькими зв'язуватися, боягуз нещасний!

Це мене врятувало. А потім я остаточно переконався в чарівній силі слова. Мене раптом оточили всі хлопчики й дівчата.

— Молодець! Ну, ти сильний! Здорово ти його обробив. Дісталося йому, — долинало з усіх боків.

Але от що дивно, я до Борьки навіть пальцем не доторкнувся, а виявляється, йому від мене дісталося.

Що й говорити, слово — сильна річ. Головне, уміти ним правильно користуватися.

Круговорот речей у природі

Сьогодні наш шостий «Б» чергував по школі. Нам правдами-неправдами дістався пост у їдальні. Спочатку ми навіть зраділи, але на великій перерві зрозуміли, яке в нас відповідальне місце. Біля дверей буфету почалася така товкотнеча, начебто учні збиралися брати його штурмом.

Я відійшов, щоб оцінити обстановку, і тут мене прямо пересмикнуло від обурення. Якийсь вишкварок з першого класу зміг пролізти без черги вперед і нишком ліз до прилавку. Час було приступити до своїх обов'язків охоронця порядку.

Надавши обличчю суворого виразу, я рушив приструнювати порушника, але зненацька мене випередив в'юнкий третьокласник. Він схопив першокласника за шкірку, витяг із черги й затис коло стіни. Остовпівши від такої нахабності, я спостерігав, як хуліган відібрав у першачка гроші, дав йому ляпаса і сам поліз до прилавка.

Я отетерів. Ну й нахабна пішла молодь! Тепер уже навести порядок було для мене справою честі.

Схопивши хулігана-третьоклашку за шкірку, я витяг його з черги й припер до стіни. Чи то побачивши пов'язку чергового, чи то під враженням від мого кулака, він розсудливо вирішив не пручатися.

— Посоромився б кривдити маленьких! — грізно сказав я. — Ану давай сюди гроші й не мрій пролізти до стійки, поки я тут чергую. Затямив?

Притихлий порушник мовчки хитнув головою і покірно простягнув мені гроші.

— А тепер тпрусь! — скомандував я і, перш ніж він встиг утекти, вліпив йому гарного ляпаса, щоб не кортіло більше так робити.

Задоволений проведеною операцією, я з виглядом переможця оглянув чергу, і тут відчув, що також зголоднів. Що й говорити, чергувати в їдальні — неабияка справа. Це вам не коридорчиками ходити. Якраз був час підкріпитися, не все ж порушників ловити.

Я почав пропихатися до прилавка, але раптом хтось схопив мене за шкірку, виволік із черги й припер до стінки. Побачивши перед своїм носом важкий кулак десятикласника, я пручатися не став. Я ж не тупий.

— Посоромився б кривдити маленьких! — гаркнув старшокласник. — Ану давай сюди гроші, і щоб я духу твого біля прилавка не бачив. Затямив?

Що ж тут не зрозуміти? Я покірно віддав йому гроші й хотів тихо вшитися, так ні ж. Цей Годзилла безхвостий мене все-таки нагородив ляпасом.

— Щоб не кортіло більше так робити, — процідив він.

Мовчки проковтнувши образу, я дивився, як рекетир із десятого купив булку з соком і попрямував до столика.

«Звичайно, де ж